Болюча тема медичної реформи
В Україні про медичну реформу говорять всі, в той же час не говорить ніхто. В Запоріжжі, наприклад, важко домовитись з медиками про інтерв’ю на цю тему. Досвідчені лікарі кажуть: поживемо-подивимось. В той же час прості люди обговорюють: хтось щось чув, передав іншому, той додумав своє. В результаті – чуток більшає, а відповідей – не додається. Виною тому недокомунікація, вважає експерт Олександр Ябчанка – радник в.о. міністра охорони здоров’я. Але, за його словами, варто говорити не про тих, хто винен, а що робити в цій ситуації.
«Цього року розпочата така інформаційна кафмпанія з приводу медичної реформи, якої ще не було. Але це не означає, що цього достатньо. Завжди треба судити за результатами. Який результат? Якщо люди чогось не розуміють, значить ми недопрацьовуємо», – визнає Олександр Ябчанка.
Медицина справді болить усім. Бо всі ми – пацієнти теперишні або майбутні. І стикаємось з нею з моменту народження (ще безсвідомо) і до останнього подиху. Тому реформа в сфері охорони здоров’я стосується кожного і хвилює всіх. Пропонований алгоритм розподілу коштів всередині системи охорони здоров’я не є ноу-хау — це давним-давно апробовано і працює в Польщі, Хорватії, Угорщині, Литві, Італії, Канаді, Іспанії, Норвегії та інших країнах. Журналісти нашої редакції поцікавились, як в Німеччині працює медицина. Питаємо в звичайних громадян.
«Щоб працювала система, треба сплачувати податки. В Німеччині не можливо не сплатити їх! Всі люди влаштовані офіційно (не по чорному), про це хвилюється не тільки працівник, а й роботодавець. З зарплати автоматично знімається медична страховка – це приблизно 14,7% (в залежності від страхової кампанії та виду страховки). Причому 7,5% сплачую я, 7,5% – роботодавець.
На що може розраховувати пацієнт? Можу сказати по своїм батькам, вони отримують майже все безкоштовно, навіть, операції на серці. У мене особисто кілька разів був зламаний ніс. Мене оперували теж безкоштовно, тобто все покривала моя медична страховка, – розповідає мешканець Німеччини Сергій Данько.
В Україні в системі охорони здоров’я почали відбуваються колосальні зміни. Держава нарешті визнала, що безкоштовної медицини не існує. І тепер безоплатно обіцяє тільки те, що може гарантувати і фінансово забезпечити.
«Зараз держава обіцяє громадянам, що в державних і комунальних закладах охорони здоров’я допомога надається безоплатно. В лікарні ж пацієнту ставлять ультиматум: немає грошей купити медикаменти. І пропонують внести добровільно-примусовий благодійний внесок. Система влаштована так, що держава громадянам щось обіцяє, а перекладає свої обіцянки на плечі медиків. Це не влаштовує ні пацієнтів, ні медиків, – каже експерт.
За словами Олександра Ябчанка, медиків не влаштовує існуюча система. Але враховуючи, що вони не розуміють, якою система буде після реформи, зміни їх лякають. Що ж зміниться? Держава відмовляється від бюджетного утримання закладів, в яких ми мали би отримувати безоплатну медичну допомогу (по факту не отримуємо!). І переходить до іншого принципу – «гроші за пацієнтом». Змінюється форма господарювання лікарень з бюджетного на комунальне некомерційне підприємство.
«Медичний заклад будучі бюджетною установою продавати нічого не може. До завершення реорганізації лікарні працюватимуть, як і працювали. Вони далі будуть бюджетними. Після того, як заклад стає підприємством, він готовий до зміни відносин з бюджетного на господарський кодекс, – роз’яснює експерт.
За словами Олександра Ябчанка, багато, що залежить від пацієнта. Тепер кожен з нас матиме змогу укласти угоду з лікарем, як з фізичною особою. Після того, як цей контракт про співпрацю потрапить в електронний реєстр – на рахунок лікарні прийдуть гроші з державного бюджету. Чим краще він працює, тим більше отримує. Зміни почнуться не одразу. Цей процес займе якійсь час. Тому план на наступний рік – підготовка первинної ланки до реформи. І з певної дати ті, хто готові, переходять на цю систему, і держава починає закуповувати медичні послуги для пацієнтів.
Читайте також: Порядок денний – медична реформа, одна з найскладніших для України
Чого бояться медики?
Вони не розуміють своєї подальшої долі , хтось боїться. Залежить від того, що лікарі знають про реформу. Так сталося з медиками швидких. Як відомо, зЗараз відбувається страйк. Чого вони протистують? Вони бояться звільнень. Це при тому, що зараз в країні глобальна проблема з медиками: вони не хочуть працювати в існуючий системі, – каже Олександр Ябчанка.
«На зустрічах лікарі питають: де взяти медиків на вашу реформу? І куди діти медиків, яких ви звільните? Поясніть мені, навіщо звільняти медиків, щоб брати інших?! Треба створити умови, аби медики залишались і хотіли працювати. Така ж історія з екстреною медичною допомогою. Ніхто нікого не звільняє. Нововведення передбачає, що лікаря переведуть (не звільнять) – переведуть з карети швидкої в приймальне відділення. Але це відбудеться, коли логістика буде налаштована. Поки цього немає, зрозуміло, ніхто не буде забирати лікаря зі швидкої, – каже Олександр Ябчанка.
Це все називається недокомунікація, – наголошує експерт. Комунікацію треба продовжувати і вдосконалювати. З 2018 року запускається реформа первинної медичної ланки. На рівні спеціалізованої і високо спеціалізованої нічого не зміниться. Те, що там буде все платним, те, що туди не можна буде потрапити, це все неправда, – підкреслює Олександр Ябчанка. Два роки ця сфера буде готуватися до реформи.
«Чим краще працюєш, тим більше отримуєш коштів»
«Гроші ходитимуть за пацієнтом». Логіка зрозуміла. Інша справа, що досить складно в це повірити медику і пацієнту, яким 25 років обіцяють зміни, а нічого не відбувається. Але зміни вже розпочато в нормативно правовому полі, що стосується охорони здоров’я. Зокрема, ухвалений пакет законопроектів щодо медичної реформи. Ці документи є в загальному доступі на сайті Верховної Ради – це закон 6327 «Про державні гарантії щодо надання медичних послуг та лікарських засобів», а також законопроект щодо сільської медицини № 7117. Читайте, а не шукайте відповіді в чутках і балачках.
«Ця публікація була підготовлена в рамках проекту «Просування реформ в регіони» за сприяння Європейського Союзу (http://ec.europa.eu/europeaid). Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю редакції і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу.»
Натіля Авгаркова
Валерій Козицький