Цікаві факти з життя запорізької журналістки та поетеси Марини Брацило

2 грудня 1976 р. у Запоріжжі на Хортиці привітала світ Марина Брацило – поетеса, журналістка, чиє ім’я Американський Біографічний Інститут включив до Міжнародного словника видатних особистостей. Про цікавинки її біографії ми дізнавались у запорізької дослідниці та журналістки Ганни Черкаської.

Віковічна Хортиця з ковилою, духмяний степ колисали Маринку. Це відчувалося в її творчості. Перша збірочка – «Хортицькі дзвони», у передмові до якої Анатолій Рекубрацький писав: «Амплітуда її мислення не обмежується однією темою, сягає глибин історії, народних джерел, не оминає дня сьогоднішнього. Інакше, мабуть, не могло й бути, адже Марина зросла в самому серці України — на острові Хортиця…».

 

А я, стара вчителька, мушу визнати, що таких батьків, як у Маринки, я не бачила: вони в єдиній дитинці душі не чаяли. Склалося враження, що тато й мама жили для сім’ї, щоб перелити своє найкраще в Маринку. Мама працювала в музеї на Хортиці, займалася етнікою, козацтвом. Нерідко в експедиції, на екскурсії з собою брала донечку.А влітку – в махновський степ до бабуні, яка переливала свою любов, свої знання в онуку, і в Азовське море, адже Марина – значить «морська діва» (це вона любила підкреслити)! Чи не тому вона взимку мріяла про літо?

Я хочу на пасіку, в літо щедре,
В калачики в спориші,
Туди, де мій час витікатиме медом —
Світлим медом з вощин.

Дівчинка-вундеркінд. Знань до неї йшло багато, здебільшого з українознавства, і вона їх уміла всотувати.

Чи не тому у Маринки відсутня дитяча поезія, складалося враження, що вона, як Льоня Кисельов, народилася зрілим, дорослим Поетом, композитором і виконавицею.

Після восьмирічки на Хортиці, була 20-та школа, три роки, коли наші стежки з Маринкою тісню переплелися. Я – вчителька, Маринка – учениця не з мого класу. Я готувала дітей до участі у Всеукраїнських олімпіадах, тому були безкінечні розповіді про мову, слова, літературу. Як ця білява красуня вміла слухати! Інколи вона казала: «Ви розповідаєте про поета так, наче були знайомі». З тих часів Маринка відкрила для себе Маланюка, Телігу, Ольжича.

Марина кожного разу посідала перше місце і, здавалося, що це так легко, що так і має бути. Це був час вибору: мама хотіла, щоб Маринка йшла в медичний, але переміг філфак. І от уже Маринка на практиці в школі, телефонує, розповідає як зачарувала учнів розповідями про поетів Празької школи. Далі була дипломна робота про поезію Євгена Маланюка.

Чиста, прозора, чесна, промениста у житті, в поезії Маринка у 18 років стала дипломантом Міжнародного конкурсу молодих літераторів «Гранослов».

Перша збірочка М. Брацило «Хортицькі Дзвони» (1995), потім «Благовіст» (1996), «Мелодія вічних прощань» (1997). З 1997 року вона – член Національної спілки письменників України. Київ, аспірантура в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України, поетичні збірки: «Сонцетяжіння» (2001), «Чотири пори любові» (2006). Працювала: коректором у ЗМІ; літредактором у видавництвах «Факт», «Смолоскип»; редактором у журналах «Пані», «Вона», «Даша»; контент-редактором сайту IVONA.

А от уже й інша Маринка: м’якіша, з нижчим, теплішим тембром закохана й кохана. Вони промінилися своїм почуттям: щасливе подружжя Марина та Юрій Нога. Талановиті, самодостатні, горді українські поети.

У січні 2011 року Марина Брацило та Юрій Нога зазнали переслідувань з боку спецслужб за підозрою в причетності до підриву погруддя Йосипа Сталіна в Запоріжжі.  У квітні 2012 серце 38-річного Юрка скував вічний холод. Важко довелося молодій вдові. Частіше ночами вона телефонувала і ми вели довгі розмови. У Маринки з’явилися нові звертання «моя ви дорогенька», «рідненька моя». Обов’язковими стали питання про стан здоров’я і зізнання «знаєте як я вас люблю?» Ми спілкувалися у фейсбуці, телефоном, склали план співпраці, а через день чорна звістка.

У понеділок, 17 червня 2013 року 37-річна Маринка прийшла з роботи додому, приготувала вечерю, нагодувала хазяйського кота, який її дуже поважав. Поки вичахнуть пельмені, сіла з цигаркою на підвіконня вікна п’ятого поверху… «Герда доблукалася до Кая». І досі не вірю, що Морська діва поринула в Океан, де лунає «Мелодія вічних прощань».

Источник фото: uahistory.com