Ранок 18 серпня 1941-го Запоріжжя. Через Хортицю, її мости; через греблю йшли, їхали колони біженців: старі, діти, кози, корови… Цивільні «народного ополчення» рили протитанкові окопи між Старим Дніпром і Бабуркою. Вдень погано озброєні частини 274 стрілецької дивізії, батальйони 157-го полку НКВС розпочали бій з переважаючими силами німців. По мосту через Старий Дніпро німецькі танки прорвалися на Хортицю. До півтисячі бійців 274-ої дивізії продовжували бій. Близько 15:00 – пряме влученні снаряду в замінований міст Стрілецького; від детонації міст вибухнув.
Радянські війська на острові опинилися в пастці.
Мешканці міста були в розпачі, чекали якихось команд, попереджень. Багато людей скупчилося на вул. Наркомівській, де була ставка самого Будьонного. Але радіо, сирени мовчали…
О 20:15 греблю ДніпроГЕСу було підірвано працівниками НКВС. Від вибуху 20 тонн толу утворилася пробоїна (10 биків), через яку ринула вниз багатометрова хвиля, спричиняючи руйнування і загибель людей. Крики людей «Рятуйте!», тварин охопили Хортицю, плавні, лунали всю ніч, але нікому було рятувати.
Виявилося, що вибух на ДніпроГЕСі був підготовлений ще на початку серпня і схвалений Сталіним. Його готували начальник Відділу військово-інженерного управління штабу Південного фронту підполковник Олексій Петровський та представник Генерального штабу Червоної Армії, начальник окремого науково-дослідного воєнно-інженерного інституту (Москва) воєнний інженер 1-го рангу Борис Єпов.
Німецьке командування оцінювало свої втрати у живій силі в 1500 осіб. Жертви серед червоноармійців та цивільного населення оцінюються цифрами від 20 тисяч до 80 -120 тисяч осіб.
