В Україні і на міжнародному рівні обговорюється питання визнання УПЦ Київського патріархату. Наразі рішень с цього приводу не має. Які зміни будуть чекати жителів Запорізької області?
Журналісти Inform.zp.ua, дотримуючись журналістських стандартів неупередженості та дотримання балансу думок, до розмови запросили представників державної влади, а саме Запорізької ОДА, Української православної церкви Московського патріархату та Київського патріархату.
Очільник Департаменту культури, туризму, релігії та національних меншин Владислав Мороко
– Яке співвідношення церков Київського патріархату і Московського патріархату на території Запорізької області?
– Розумієте, в цьому питанні напевно не слід розглядати взагалі вузько направлено співвідношення Української православної церкви Московського патріархату або Київського патріархату. До речі, я Вам нагадую, що також автокефальна Українська церква – це ті підписанти звернення до Константинополя щодо надання Томосу про автокефалію.
Співвідношення церков в Україні важко дослідити, тому що в нас немає офіційної статистики, статистика виключно дотична, тобто по кількості приходів, по кількості священників. Зрозуміло, якщо порівнювати Московський патріархат і Київський патріархат, то з огляду на ту традиційну підтримку МП на території Запорізької області зрозуміло, що дана організація розвивалася більш потужно і більш динамічно.
«Якщо порівнювати Московський патріархат і Київський патріархат, то з огляду на ту традиційну підтримку МП на території Запорізької області зрозуміло, що дана організація розвивалася більш потужно і більш динамічно».
І навпаки останнім часом представники Київського патріархату збільшують чисельність своїх прихильників і все це пов’язано зрозуміло з соціально-політичною ситуацією в Україні, з подіями Революції гідності, з подіями російсько-української війни 2014-2018рр., в яких зрозуміло, що кожна з церков обрала свій стиль спілкування. І якщо Київський патріархат, підтримуючи українську незалежність, підтримуючи українську державність і навіть на рівні капелланів на фронті, то представники Московського патріархату більше схиляються до риторики про братовбивчу війну, про те, що це не війна, а це спровокований політичною ситуацією в Україні громадянський конфлікт. Зрозуміло, що це не так і, відповідно, люди очі мають, люди роблять висновки.
Але сказати, що це впливає на зменшення кількості прихильників МП ми не можемо, тому що в принципі є своя велика аудиторія, яка розглядає церкви не як політичний інструмент, а в першу чергу, як спілкування з Богом. Відповідно обидві організації потужні, обидві організації, не збавляючи темпів, нарощують свою присутність на території Запорізької області.
Тут треба ще згадати, що ми не лише багатонаціональна, а ще й полі-конфесійна область і у нас є доволі потужні організації протестантських церков, які в принципі сумарно конкурують з обома церквами православного напрямку. А свого часу Інститут релігійних досліджень давав статистику на початок 2000-х років взагалі по всім церквам. І ось статистика показувала, що на Сході України більшість приходів – це протестантські церкви і динаміка їх збільшення говорила про те, що саме тут програють представники традиційних християнських релігій в Україні.
Більше представників православних було в Центральній, а Західна Україна, зрозуміло, там більше греко-католики, римо-католики. Тому це один з напрямків, інший – це те, що традиційно для наших церков, вірніше прихожан – людей, які вважають себе прихильниками православ’я, не розбираються якого напрямку є та чи інша церква.
Яскравий приклад це у нас в Хортицькому районі церква св.Миколая, яка є українською православною церквою Київського патріархату, але абсолютна більшість людей, які приходять з Бабурки (вона єдина там), навряд чи цим переймаються. Зрозуміло, є кістяк, який розуміє, в яку церкву він приходить. Тому тут є ще інша статистика серед людей з яким напрямком себе ототожнювати. Ось тут якраз динаміка на користь Київського патріархату (в останні роки у зв’язку з подіями, про які я сказав на початку нашої розмови).
Обласна адміністрація представляє позицію держави на місцях. Яка вона відносно цього питання?
Позицією держави завжди було те, що кожен громадянин України має право на віру, яку він обирає. Щодо питання Томосу, то є позиція, що незалежна державна має право мати незалежну церкву. І власне кажучи, саме існування незалежної православної церкви підтримується на державному рівні і якраз наслідки цієї підтримки Ви бачите – звернення до Константинополя про надання Томосу про автокефалію українській церкві. Тут мова не йде про Українські церкви Київського патріархату або автокефальні. Йде мова про єдину Українську православну помісну церкву.
По питанню визнання УПЦ КП є різні думки, в тому числі, що це приведе до певної соціальної напруги, конфліктів. Як Ви оцінюєте, чи можливі такі конфлікти на території Запорізької області?
Будь-який соціальний, політичний, військовий конфлікт кимось готується, кимось провокується, кимось фінансується і кимось постійно підтримується. Тому зрозуміло, що є політичні сили як в Україні, так і за межами України, які будуть намагатися використати цю ситуацію для того, щоб роздмухати можливо громадянське протистояння всередині країни. Але українське суспільство після Революції гідності, в принципі і Революція гідності показала, що воно достатньо зріле, щоб розуміти де правда, де треба чи не треба підтримувати той чи інший протест.
Тому так, будуть намагання використати цю карту проти України, але повторююсь, позиція чітка – незалежна держава має і зобов’язана мати свою незалежну церкву, яка існує незалежно і від держави, але також і незалежно від зовнішніх центрів, в даному випадку від Москви.
«Є політичні сили як в Україні, так і за межами України, які будуть намагатися використати цю ситуацію для того, щоб роздмухати можливо громадянське протистояння всередині країни».
Знаємо, що у церков є власне майно. Якщо відбудеться так, що буде надано Томос, то можливо виникнуть певні майнові суперечки…
Давайте ми з Вами визначимося, майно не належить церкві. Майно належить громадам і відповідно громади будуть приймати рішення, вони залишаються з тією чи іншою церквою чи вони приєднуються до Єдиної помісної церкви. Тому вирішуватиме громада.
Зрозуміло, що у керма будь-якої церкви знаходяться люди, зрозуміло, що питання майнове чи не найважливіше насправді для РПЦ, тому що, якщо Ви подивитеся статистику, то найбільше приходів є в Україні і з уходом України з пулів РПЦ, напевно, в Росії найбільшою буде Вірменська апостольська церква по кількості приходів і по міці. Тому що і кадрово і матеріально РПЦ існує виключно за рахунок України.
Відповідно зрозуміло, що це питання буде підійматися, тому що не стільки це хвилює, я думаю, прихожан, це хвилює священників, які спілкуються з Богом, скільки це хвилює номенклатуру адміністративну, якій в першу чергу це гроші від приходів, відсоток на себе, відсоток від продажу ікон, свічок – для них це бізнес. Так, за бізнес будуть битися.
Але українське суспільство виробило імунітет до таких подій і зрозуміло, що громада буде приймати рішення, держава конфіскувати не буде жодного майна. Зрозуміло, що це питання внутрішньо церковних відносин і воно буде вирішуватися на законодавчому рівні, допомагаючи церквам вирішити це майнове питання.
«Зрозуміло, що це питання внутрішньо церковних відносин, і воно буде вирішуватися на законодавчому рівні, допомагаючи церквам вирішити це майнове питання».
Які кроки щодо протидії можливих конфліктів і чи існують такі конфлікти в нашій області?
На щастя в Запорізькій області таких конфліктів на релігійному ґрунті немає. Так, присутня дискусія, присутня дискусія між керівниками церковних організацій, присутня дискусія між політичними і громадськими прихильниками тієї чи іншої течії. Є обмін думками на рівні сайтів.
На щастя фізичного протистояння в Запорізькій області не було і, я впевнений, не було тому що при всіх різних підходах до розуміння цього процесу у керма обох церков знаходяться виважені люди, які і першу чергу, я впевнений, прийматимуть рішення на користь своїх прихожан, на користь своїх вірних і на користь громадян України.
«…при всіх різних підходах до розуміння цього процесу у керма обох церков знаходяться виважені люди, які і першу чергу, я впевнений, прийматимуть рішення на користь своїх прихожан, на користь своїх вірних і на користь громадян України».
Єпископ Запорізький і Мелітопольський УПЦ КП Фотій
Як Ви оцінюєте можливість надання автокефалії Українській православній церкві ,і якщо це відбудеться, як це влипне на вірян в Запорожжі?
Хотілося б зазначити, що автокефалія в нас уже є, бо ми є незалежна церква. На сьогоднішній день стоїть питання визнання цієї незалежності і створення в Україні Єдиної помісної православної церкви.
Чого ми зараз очікуємо? Ми очікуємо рішення Вселенського патріархату про надання Томосу про визнання Української православної церкви. Що воно дасть нам? Зараз багато хто говорить, що це приведе до розколу чи ще якихось наслідків. Це дасть можливість визначатися самим парафіям і вірянам, яку церкву вони підтримують та хочуть ходити. Чи це Українська православна церква – єдина, яка вже є, або це церква, яка підпорядковуються Московському патріархату або будь-яка інша.
«Це дасть можливість визначатися самим парафіям і вірянам, яку церкву вони підтримують та хочуть ходити».
Останні події, які нещодавно відбувались у Константинополі свідчать про те, що Константинополь має твердий намір, він не відступається від своїх обіцянок. Це видно із заяв і виступів, що на сьогоднішній день розглядається питання і висловлено, що Константинополь не визнає приєднання Київської митрополії до Московського патріархату – це перше, і друге це апеляція тодішнього митрополита, теперішнього патріарха Філарета.
Це апеляція на рішення Архієрейського собору Російської православної церкви про позбавлення його сану. Константинополь має виключне канонічне право приймати такі апеляції, приймати таке рішення і таке рішення являється обов’язковим до виконання і до прийняття. З 1992-го року ця апеляція подавалась, вона не розглядалась, але сьогодні знов це питання піднялося і зараз розглядається, наскільки мені відомо.
Якщо ми говоримо про Запорізьку область, скільки наразі знаходиться на території Запорізької області церков Київського патріархату, яке співвідношення прихожан Київського патріархату і Московського патріархату?
Співвідношення? Дуже важко сказати. По-перше треба теж розрізнити. Кількість парафій дуже мала, це десь приблизно більше 40 діючих постійних приходів. Бо є ще приходи, в яких час від часу здійснюються богослужіння, ми їх не рахуємо як діючі. Але люди, коли ми проводимо опитування, всі кажуть: «Так, ми за нову українську церкву, ми за Київський патріархат», але ходять до храмів Московського патріархату.
Чому так відбувається? Тому що на вивісках написано «Українська православна церква», а слова «Московський патріархат» немає. А от якби воно там було, а, я думаю, що після надання Томосу якраз це постане питання, що навіть не просто «Українська православна церква Московського патріархату» має писатися, а має писатися «Російська православна церква в Україні». І тоді ми побачимо одразу, яке буде відношення людей.
Бо я можу просто сказати з власного досвіду, спілкуючись з людьми, всі кажуть: «Ой, а ми в Вашому храмі хрестили дитину», а в якому «На Анголенко». Так це ж Московський патріархат, «Як? Ми не знали, це ж наша».
Тобто ось ця назва збиває багатьох людей, не надає правдивої інформації. І більшість людей, я Вам хочу сказати, вони і не приходять в патріархат. Вони приходять до Бога, вони приходять молитися і в деякі питання вони просто не вникають, вони являються такими неактивними.
Якщо говорити географічно: Запорізька область, чи є певні райони, в яких більше церков Київського патріархату?
Розкидано по області. Немає такого зосередження в якомусь районі, все по області. І на сьогоднішній день дуже важкий стан, тому що такої підтримки немає серед людей, які мають можливість побудувати храм, хоча винятки є, наприклад, Чернігівка. Там фермер Гогунський Андрій Владленович, от він за власний кошт будує великий храм для Київського патріархату. Це був його свідомий вибір, він сам прийшов і каже «давайте!». Але такі випадки, нажаль, поодинокі.
Як Ви оцінюєте, чи не буде певного соціального напруження в області, якщо Томос таки дадуть?
Не буде. Справа в тому, що принцип буде такий: ви з нами, хочете до нас – приходьте, не хочете – будь ласка, ніхто нікого насильно заганяти, приєднувати не буде. Як малюють такі картинки, такого не буде.
Ми все таки християни, для нас основа це любов. І це буде об’єднання основане якраз на любові.
«Єдине, в чому може виникнути проблема дуже велика, це майнові питання. На превеликий жаль в духовному все ж таки є частина і матеріального».
Єдине, в чому може виникнути проблема дуже велика, це майнові питання. На превеликий жаль в духовному все ж таки є частина і матеріального. В якому розумінні: кому належить храм, бо є такі відомості, що деякі храми належать не громадам, а релігійним центрам. І відповідно громади змінюють, яку хочуть юрисдикцію, але майно лишається.
Уявіть для села, де єдиний храм побудували. І куди громаді йти – це перше питання. І друге питання – це визначення релігійної громади до якого центру вона хоче належати. Це також одне з питань, яке досить цікаве. Оскільки в статутах громад не прописане поняття «прихожанин», «парафіянин».
«В статутах громад не прописане поняття «прихожанин», «парафіянин».
Долю громади вирішують парафіяльні збори, а от хто має бути членами цих парафіяльних зборів вже не прописано. І тому можна зробити таку мобільну групу, яка буде їздити від зборів до зборів і казати, що вона не хоче бути там-то чи там-то. Це небезпека. Але щоб сказати про таке напруження – його не буде, тому що це просто визначення самих людей.
На мою думку, люди які малюють якісь картинки такого протистояння чи ще щось, невже вони не розуміють, що в єдності краще ніж бути порізно. Кому добре від того, що православні люди України, люди, які сповідують одну віру, живуть на одній території і можна так сказати «ворогують» один з одним, не сприймають один одного. Хіба це буде вести до єдності і консолідації суспільства? Ні. Коли називають одних розкольниками, інших московітами і люди інколи в образах забувають про те, що ми християни і ми повинні мати любов до ближнього.
«Коли називають одних розкольниками, інших московітами і люди інколи в образах забувають про те, що ми християни і ми повинні мати любов до ближнього».
Як приклад хочу навести один з останньої історії церкви – це об’єднання Російської православної церкви з закордонною Російською православною церквою. Скільки було взаємних образ, проклять, анафем, скільки було присвячено таких статей, які розкривали тему так званого розколу – це все ми знаємо. В один момент дійшли згоди, що треба об’єднуватися і це все зараз забулося. Чи було якесь напруження – не було, навпаки була радість від того, що церкви об’єдналися і знайшли спільну мову.
І так само можу з нашого сьогодення уже так не в православному дусі… Хіба можна було уявити 1,5-2 століття тому назад, щоб греко-католики, римо-католики, православні, протестанти, мусульмани, іудеї разом робили якісь справи, спілкувалися між собою на рівні очільників конфесій на місцях – неможливо. Але прийшов час, ми зрозуміли, що ми можемо разом щось робити і мало того, що можемо, ми повинні це робити. Об’єднання – хіба це погано? Ні, це завжди усилює і дух, і народ, і власне державу.
Я переконаний, що Єдина православна українська церква в Україні стане основою консолідації української нації. Бо традиційно український народ – представник православної віри, але це не означає, що буде пригнічення, приниження чи знищення інших конфесій чи, навіть, православної церкви іншої юрисдикції – ні в якому разі.
Хотілося б зазначити, що це не буде, бо я читав заяву очільника Московського патріархату тут в Запоріжжі митрополита Луки, що це буде державна церква – ні в якому разі. У нас церква відокремлена від держави і у нас, можна сказати, в цьому питанні одні з найдемократичніших законодавчих актів, в яких прописано, що ніхто не має ні над ким головувати, що одні нижче, одні вище.
Є просто статистичні дані по конфесіям, але якщо звертаються протестанти – їм помагають, звертаються католики – їм помагають, мусульмани так само, православні. Тобто держава зараз демонструє рівність і так воно надалі буде, але вилікується оце роз`єднання між самими православними людьми. І дуже приємно, що навіть тут в Запорізькій області представники інших церков підтримують нас в цьому і моляться за це. Тому що розуміють, що це потрібно для всіх нас. Христос як сказав: «Де двое чи троє зберуться в ім’я моє і я посеред них». А ми не збігаємося.
Журналісти Inform.zp.ua запросили до розмови також Митрополита Запорізького і Мелітопольського УПЦ МП Луку. Нажаль, Митрополит Лука не зміг поспілкуватися особисто, оскільки знаходився у Паломництві у Єрусалимі. Проте погодився надати нам письмову відповідь. Для того, аби не допустити викривлення позиції, ми публікуємо її повністю і без змін.
Митрополит Запорізькій і Мелітопольський Лука
«Сегодня благодаря СМИ многие украинцы стали «религиозно образованными», но на самом деле почти всё, что звучит со стороны средств масс-медиа относительно положения и служения Украинской Православной Церкви является ложью. Используя их эмоционально нагруженные риторические приемы, постараемся расставить точки над «І».
Главный посыл сторонников автокефалии – независимость от РПЦ. Однако УПЦ полностью и так независима в своем управлении с центром в Киеве. Через РПЦ только соединена со всей полнотой Православной Церкви. Поэтому сторонники автокефалии – это церковные сепаратисты, которые желают разорвать церковное единство в Украине через аннексию приходов УПЦ Константинопольской Церковью.
Да, нас крестили священнослужители из Византии, оттуда же поставлялись первые Киевские Митрополиты, пока Константинопольский Патриарх не заключил сепаратный мир с противниками Православия – подписав унию с Римским папой. Наши предки не приняли такое предательство Веры, отошли от первой кафедры, впавшей в ересь и сами стали избирать себе епископов. Затем в истории был период, когда через окатоличивание пытались уничтожить Православие в Украине, при этом Константинополь безмолвствовал. Хотя в этот период Константинопольские Патриархи были частыми гостями с протянутой рукой в Московском царстве. Теперь это прошлое забывается, и Константинопольский патриархат пытается возродить свой авторитет, какой имел, находясь «во граде царя и синклита» (сената). Только статусом столичной кафедры империи оправдывалось первенство Константинопольского архиепископа. И именно из этого исходили Отцы, утверждавшие каноны относительного этого престола. Ни империи, ни императора уже как более 500 лет нет, а имперские амбиции остались и усилились.
Где была защита или хотя бы поддержка Матери-Церкви, когда в ХХ веке уничтожалась Православная вера на наших землях? Она не только молчала, но и предавала Её, признавая обновленцев. Константинопольская Церковь, как Церковь-Мать, учредила Церковь на землях Киевской Руси, но при этом мало того, что никогда не давала Ей автокефалию, так еще и пыталась Её уничтожить. Как кукушка выбрасывает своих птенцов из гнезда, так и Она поступила с нами, при этом еще пособствовала тем, кто пытался уничтожить Православие на украинской земле. Кроме того, все старания Константинополя направлены на создании марионеточной структуры, которая будет зависима и от Константинополя, и от власть предержащих в стране.
Кто просит автокефалию? Предатели Матери-Церкви – те, кто получил в ней многое, но не все, что им хотелось. Эти люди использовали Её для достижения своих выгод и политических интересов (историки называют таких коллаборационистами); явные враги Православной веры и атеисты. Эти люди увлекают за собой слабых в вере либо обманутых пропагандой людей, играют на их национальных чувствах. Последние готовы по призыву первых не только морально оскорблять, но и физически уничтожать, всех тех, кто мыслит не так как симпатики автокефалии.
Касательно темы Томоса. В данной ситуации этот документ можно сравнить со справкой, данной трупу, в том, что он жив. Даже если Верховная Рада примет закон о том, что этот труп жив, Президент закрепит это своим Указом, а все соответствующие специалисты будут говорить, что он полноценный живой организм, труп все равно не оживет. А тот, кто с ним будет вступать в какие-либо отношения, также будет придаваться трупному разложению.
Под видом объединения ради независимости Украины, нас на самом деле хотят сепарировать и аннексировать, оторвать от Тела Христова, лишить Божественной благодати. В нашем случае речь идет о еще одном, насильственном расколе.
Вариант объединения украинского Православия существует – тот, кто откололся, должен вернуться туда откуда ушел, но только через покаяние. Однако этот вариант даже не рассматривается, а значит любые поползновения в сторону автокефалии в своей основе имеют не Божие начала, а бесовские, и поэтому не сулят нашему народу ничего хорошего.
Митрополит Запорожский и Мелитопольский Лука»