30 вересня 1934 року у Запоріжжі урочисто був відкритий регулярний трамвайний рух через греблю Дніпровської електростанції, маршрут №4. Рейки були прокладені в одну сторону.
Читайте также:В Запорожье разыскивают человека, сообщившего о минировании автовокзала
Дерев’яний трамвай мав кермо ззаду й спереду, водій переходив на зупинці (їх було тільки дві). Уздовж салону було дві лави з натурального дерева. Щогодини він відправлявся від Будинку громадських організацій (зараз це міський відділ поліції) до Механічного заводу.
Читайте также:В Шевченковском районе произошел пожар: есть погибший
Працював трамвай з 6:00 ранку до 1:00 години ночі. Водіями здебільшого були чоловіки, а кондукторами – жінки. Кондуктор мав шкіряну сумку через плече для грошей, а на пальцях рук – рулончики квитків. Спочатку останній нічний трамвай ішов тільки після завершення циркової програми в цирку-шапіто в парку Металургів.
Читайте также:Ночью на Набережной магистрали произошло ДТП: есть погибший
За часів німецької окупації у газеті “Нове Запоріжжя” друкували графік руху трамваїв. Трамвай № 4 ходив греблею до 1956 р.
Про необхідність електричних трамваїв у Запоріжжі заговорили ще у Олександрівську. Хоч на початку ХХ століття наш Олександрівськ був невеличким, усього 24 тисячі мешканців, але з’явився проект трамвайної гілки довжиною у чотири версти від вокзалу Олександрівськ-І до Малого ринку.
Компактне містечко городяни обходили пішки, а, хто дуже поспішав, то на площі Качельній (пізніше Пушкіна, нині майдан Волі) перед одноповерховими будиночками була стоянка драгалів-візників. Для шанувальників платного кохання поряд була ще стоянка: ховалася серед дерев скверу “Ротонда” (у народі “Дуньчин сад”, на місці літнього кінотеатру ім. Леніна).
Читайте также:В Запорожской области стартует кампания по добровольной сдаче оружия
29-30 вересня 1913 року, коли Олександрівськ відвідали бельгійські інженери. Вони розглянули проект пана Нібура з’єднати електричним трамваєм місто з санаторієм “Олександробад” (нині територія порту). Міська управа розглянула це питання. Але історичні катаклізми стали на заваді. З початком будівництва Дніпрогесу постало питання транспорту для мас, бо містечко росло: у 1929 році населення Запоріжжя і Павло-Кічкасу (Правий берег Дніпра) нараховувало 82 500 осіб.
Читайте также:В Бердянском зоопарке показали подросших детенышей енотов
У той час конку з 1926-го року замінили автобуси й таксі, які курсували зі старої частини Запоріжжя (від пл. Свободи) до площі Дніпробуду (пл. Леніна), потім через Кічкаський міст до висилку енергетиків.
На Правий берег доставляв і паром. Коли ж Кічкаський міст демонтували, пароми перестали ходити, транспорту явно не вистачало. 15 червня 1932 року від вокзалу Запоріжжя-І з вулиці 5-ї річниці Червоного Жовтня (нині пр. Соборний) у свій перший рейс відправився трамвай №1. Вартість квитка залежала від кількості зупинок, у середньому 3 копійки.
А у 1956 році у районі трамвайної зупинки “Вузлова” біля майбутнього універмагу “Україна” почалося заселення житлових будинків працівниками підприємств кольорової металургії.
Також 30 вересня у 1939 році у Запоріжжі прийшла у світ письменниця, журналіст Лариса Копань.