В Запоріжжі побував відомий акушер-гінеколог В’ячеслав Камінський, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент Національної медичної академії України. Саме акушери-гінекологи допомагають з’явитися на світ новій людині. І як це відбувається – запорука здоров’я цієї людини. Кореспондент Inform.zp.ua зустрівся з професором, говорили про найцінніше – про життя та здоров’я.
Як би Ви оцінили здоров’я української нації за станом здоров’я породіль і новонароджених?
– Зазначу, визначальний момент не стільки народження – це вже момент істини, а визначальний момент це взагалі стан репродуктивного здоров’я жінок і чоловіків. Це ключові моменти! Якщо не буде жінка здатна завагітніти, або якщо чоловік не зможе в силу певних причин дати свої повноцінні клітини для запліднення, то тоді і народження не буде. Тому стан репродуктивного здоров’я – це ключовий момент, який визначає загальний прогноз для держави. Тому що, якщо не буде здорових людей, не буде здорове потомство, якщо не буде здорових дітей, ми просто вимремо.
– Тож який це стан здоров’я української нації на сьогодні?
– Важливе питання. На сьогодні, нажаль, ми не маємо чіткої уяви про загальну картину. Поясню чому. По-перше, нас набагато менше сьогодні в Україні, демографічна криза вдарила дуже жорстоко. Вся Європа потерпає від цього, але Україна особливо. Ви знаєте, анексія Криму, війна на Сході, дуже багато молодих людей від’їжджає і на превеликий жаль ми бачимо різке скорочення кількості народжених дітей. Наприклад, в 2011-2013рр. десь близько 500 тис. народжувалось дітей, то за минулий рік трошки більше ніж 300 тис. Майже 40%-ве падіння народжуваності сьогодні не дозволяє повноцінно відповісти про стан здоров’я взагалі в державі. Ключовий момент – соціальний фактор. Другий фактор – кожна 5-та сім’я, а це десь приблизно 1 млн. сімей, не має дітей взагалі: чи з медичних причин, чи з інших причин цих дітей немає. Третій фактор, який також є серйозним, ця демографічна криза сьогодні нашарувалася на демографічну кризу в 90-х роках. Тобто ті діти, які не народилися в 90-х роках, сьогодні вже, якби вони народилися, вони б мали своїх дітей.
Це є особливо небезпечним для держави і тому це викликає занепокоєння. Четвертий фактор (їх дуже багато) – близько70% дітей, які в Україні народилися, це перші діти в сім’ї. Тобто переважна більшість пологів, які на сьогодні відбуваються в державі, більше 60%, до 70% – це перші пологи і поки єдині діти. Тобто ми маємо депопуляцію, молодь виїхала, ми маємо дітей, які не народилися в 90-му – це провалля… І маємо ряд чинників, які примушують людей мати тільки одну дитину. Поєднання основних факторів призвело до такого різкого зменшення кількості народжуваних дітей. Повертаючись до репродуктивного здоров’я, можу сказати, якщо ще років 25-30 назад основною причиною відсутності дітей у сім’ях було жіноче безпліддя з тих чи інших причин, то сьогодні ці фактори помножилися на 2 і вони розклалися приблизно 50/50 – чоловіче і жіноче безпліддя.
– Безпліддя серйозна проблема. Є випадки, коли через відсутність дітей розпадаються родини. І завжди в неможливості завагітніти обвинувачують жінку. З вашого досвіду, це – міф?
Виникає нашарування. Чоловіче безпліддя нашаровується на жіноче і стається такий дубль. І внаслідок цього виникають дуже серйозні питання. Що привело? Багато причин. По-перше, ми на превеликий жаль до сих пір не навчилися берегти власне здоров’я, в тому числі репродуктивне. Сьогодні масово наші діти мають шкідливі звички. Це і паління в ранньому віці, наркотики, ранній початок статевого життя, що супроводжується масою різних захворювань. Починаючи від самих розповсюджених інфекції, які не лікуються, діти не звертаються за допомогою, не говорять ні батькам, ні лікарям. І факторами зовнішнього середовища – неякісною їжею, водою, екологією. Запоріжжя на превеликий жаль відрізняється своїм рівнем забрудненості і ми про це знаємо. І це також ті причини, які різко змінюють здатність людей народжувати здорових дітей.
В Запоріжжі за рік 30 дітей народили собі дітей. Це загальна всеукраїнська тенденція?
Приблизні цифри: десь трохи більше 100 дівчаток віком до 14 років за рік в Україні. Жахлива статистика. Дивіться, є об’єктивні причини, зокрема те, що норми, які були властиві для молоді, для юних дівчаток 30 років назад і зараз, змінилися. Сьогодні зустрічаємось з тим, що місячні перші починаються у дівчаток в 8-10 років, якщо раніше це було 12-14 років. Тобто фізіологічна здатність організму до відтворення, до репродукції при народжені дітей, вона змістилася. Але ступінь зрілості емоційної, розумової, такої відповідальності якоїсь і готовності бути мамою, вона на превеликий жаль або слава Богу залишилась в тому ж самому діапазоні, як і раніше. Тобто фізіологічно ці дівчатка стають зрілими в статевому плані раніше, а психологічно вони є незрілими.
Що робити? Можливо інформаційну кампанію організувати, чи активніше працювати з батьками?
Не хочу, щоб ми моралізували, казали: «ой, коли ми були молоді, такого не було». Бо це буде сприйняте нещиро цими дітьми. Мені здається, що ключова і головна причина – це втрата довіри цих дітей до рідних людей, до сім’ї. Це втрата довіри до своїх вихователів, втрата довіри до вчителів, до тих людей, які повинні впливати на світогляд, які повинні впливати на статеве виховання. На превеликий жаль, цю, як сьогодні модно казати «інформаційну війну» ми програємо. Чому? Доступність світової мережі Інтернет, де викладається все, що завгодно і ми не можемо це контролювати. Те що вони бачать, вони намагаються відтворити вживу, не розуміючи міри відповідальності ні своєї, ні свого партнера. Я навіть не знаю, як це в дитячому віці нажаль назвати.
В цьому питанні є ще дуже цікавий момент. В Запоріжжі батьки дівчаток скаржилися, що коли такий випадок трапляється і неповнолітні вагітніють, лікарі вмовляють зробити аборт аби дитина собі не псувала життя. Як Ви ставитесь до таких вмовлянь?
В: Щоразу зустрічаючись зі скаргами на те, що лікарі так себе ведуть, я відповідаю на це питання наступним чином. Так сталося, що вже тривалий час в спеціальності і цей советский підхід забороняти, категорично приймати рішення за пацієнтів, він відходить в минуле і таких випадків менше. Але в той же час я розумію стурбованість лікарів, тому що кожен випадок вагітності чи того ж самого аборту, чи тих же самих пологів, він надзвичайно відповідальний для лікарів. І фізіологічно незріла дитина, яка є вагітною – це потенційно небезпечний випадок. І брати на себе відповідальність за цю маленьку маму і за майбутню маленьку дитину треба мати певну мужність. І подекуди мої колеги намагаються таким чином уникнути десь можливих ускладнень. Але я знову ж таки повторююсь, що часи імперативу, часи, коли ми жорстко розмовляли з пацієнтами, вони відійшли в минуле. Ми сьогодні говоримо про відкритість, про присутність рідних на пологах. Ми пам’ятаємо, як всі ходили в масках і по 7-9 діб після пологів лежали наші жінки, сьогодні на другий день всі ідуть додому. І мені здається, що це великий плюс, коли ми віддаємо право на прийняття рішень нашим пацієнтам. Ми можемо розказати про небезпеки, про якісь можливі ускладнення, якісь негативні наслідки. Але рішення в будь-якому разі чи щодо оперативного лікування, чи щодо якогось такого серйозного медикаментозного лікування, чи відносно хіміотерапії, якщо мова йде про злоякісні пухлини, чи про переривання або пролонгування вагітності – це має приймати рішення або пацієнт, або в випадку, якщо це пацієнтка неповнолітня, люди, які уповноважені на прийняття цього рішення з боку цієї дитини.
Пане В’ячеславе, почали говорити про зміни, які відбулись в акушерстві. У Вас величезний досвід – більше 30 років Ви працюєте за фахом таким дуже складним але цікавим.
Я розпочинав працювати анестезистом у пологовому на 4 курсі в університеті. Що і визначило моє майбутнє. Закінчив інститут і залишився працювати в акушерстві. Більше 30 років.
Я не фахівець і бачу багато змін: немає такого поняття як «старородящяя», почали рятувати діточок, які народились 500г. На Ваш погляд, яка найбільша зміна?
Несподіване для мене запитання. Чому віддати пріоритет? Мабуть, найбільша і важлива для мене зміна – це те, що ми приймаємо рішення разом з нашими пацієнтами. Це, мабуть, ключовий момент, тому що технології міняються без сумніву. І сучасні технології, що стосуються репродуктивного здоров’я і запліднення, виявлення вад розвитку, внутрішньоутробної медицини. Фетальна медицина сьогодні крокує по планеті і в тому числі достатньо широко вже представлена в Україні, коли внутрішньоутробно оперують дитину і вона вже народжується здоровою без вад розвитку. Тобто технології завойовують світ, і Україна не пасе задніх. Але мені здається, ключовий момент – це якраз який відбувається, як кажуть «в умах», в розумі і відношенні, це спільна відповідальна позиція, прийняття спільного рішення. А про технології можна говорити довго: нові інструменти, лапароскопічні методи, робото-хірургія, кібер хірургія, тобто будь-який напрямок, який би ми з Вами сьогодні не підняли, він достойно сьогодні в Україні представлений. Можливо не так широко, як би хотілося, можливо не так доступно, як би хотілося, для широкого загалу. Можливо не фінансується державою, або частково фінансується. Але я впевнений, що пройде трошки часу і ми будемо говорити, що доступність медицини виросла. І спрямування сьогоднішніх реформ воно правильне, можливо спосіб реалізації не зовсім, на мій погляд. Але те, що потрібно було міняти медицину – це правда.
Реформа медицини –болюча тема для українців, дуже болюча. Я так розумію, що Вашу ланку акушерства і гінекології поки що реформа не торкнулася. Але Ви як фахівець, як людина, яка спілкується з лікарями зі всієї країни, можете спрогнозувати, що буде далі?
Не можу сказати, що реформа нас не стосується чи вона нас не торкнулася. Зміни в організації акушерської служби розпочали вже достатньо давно – біля 10 років. Розпочали реформу акушерської служби зі створення мережі перинатальних центрів. І в Запоріжжі є. Не всі ще функціонують так як треба, але там, де ми створили ці центри, де вони функціонують повноцінно, ми бачимо загальне зниження захворюваності, смертності дітей і подекуди зниження смертності матерів відповідно, тому що надається кваліфікована допомога. Так що зміни в службі відбулися і відбуваються, можливо не так швидко як би нам того хотілося. На превеликий жаль ми поки не бачимо змін в самому фінансуванні цього процесу. Але ми дуже хочемо і пишемо відповідні листи. Цивілізовані країни підтримують мам, в яких 2-3 або більше дітей відповідними соціальними виплатами. Дуже хотілося, щоб і наша держава до цього повернулася. Ми колись вже з Вами бачили результат і наслідки.
З іншого боку, з не меншою відповідальністю, – це медична складова: професійність, адекватність, повноцінність медичної допомоги. Хай мої колеги не образяться, та «паршива вівця все стадо зіпсує», кажуть. Так і у нас – кожен випадок непрофесійного, неетичного, якогось неправильного підходу до пацієнта нашого колеги відгукується нам всім. І можна ще багато факторів розповідати. Але з одного боку – держава, соціальна складова, з іншого боку – професійна підтримка, допомога медиків і медицини, а з третього, як мінімум, це ЗМІ. І як мінімум оцей тріумвірат повинен діяти синергічно, шануючи один одного, поважаючи один одного і підсилюючи дію кожного. Троє, четверо, п’ятеро дітей, усиновляють – цей тренд треба зробити супер популярним.
Лікарі дуже скаржаться, що багато фахівців їдуть за кордон. Чи акушери-гінекологи відчувають таку втрату спеціалістів?
Так, нажаль, ця тенденція зберігається. Причому лікарі і, мені здається, медичні сестри найбільш збідовані в цьому напрямку окрім вчителів. Офіційно цифри з відкритих джерелах свідчать: за 5 років у нас із приблизно 190 тис лікарів залишилося 140 тисяч. Десь приблизно 70 тисяч медичних працівників середньої ланки. Що стосується акушерів-гінекологів, я починав свою роботу як позаштатний спеціаліст в міністерстві в 2005 році і у нас приблизно було 12 тис. акушерів-гінекологів в Україні. За даними на 2017 рік, їх було біля 8 тис. Тобто цифри говорять самі за себе. Десь 30% – це люди пенсійного віку, причому так добре пенсійного, честь їм, хвала і дяка, що вони ходять на роботу. Якщо завтра вони не підуть, ще мінус 30% і більше половини людей, я маю на увазі гінекологів, це лікарі первинного контакту. Це жіночі консультації, поліклініки, різні підрозділи, які працюють в амбулаторному переважно режимі або в режимі денного стаціонару. Тобто це не ті, які приймають пологи кожен день і це не ті, які оперують кожен день.
Нажаль популярність медичної справи сьогодні упала. З неофіційних джерел я знаю, що сьогодні по державі приблизно 25% недовиконання державного замовлення на бюджет по лікарям, і десь близько 30% ми не добрали педіатрів в цьому році.
Раніше діяла програма безоплатного запліднення. Чи вона ще досі в Україні існує, фінансується, і як потрапити в цю програму? Дуже багато людей цікавиться.
Важливе питання, дякую, що Ви його підняли. Для мене воно також надзвичайно важливе, тому що якраз на початку моєї роботи в Міністерстві ця програма набула обертів і ми щорічно надавали допомогу приблизно 1200 сім’ям на всю державу. Невелика цифра, але 1200 сімей отримували цю допомогу. На сьогоднішній день обсяги фінансування не змінилися, але те, що ми можемо за ці гроші зробити зменшило кількість цих сімей до 200, сьогодні тільки 200 сімей! Піднімаємо це питання регулярно на профільному комітеті, маємо розуміння профільного комітету і пані Ольги Богомолець. Але нажаль, поки що ми не зустріли підтримки з боку керівництва МОЗ, можливо є якісь більш важливі програми сьогодні ніж народження дітей.
Розумію, черга в цій програмі сьогодні дуже велика? Якщо раніше було 1200, а зараз 200, то в черзі щорічно 1000 додається?
Так, черга достатньо велика, але я рекомендував би нашим пацієнтам не втрачати надії і подавати документи. Тому що, коли крайній раз ми подавали документи на розширення цієї програми, зробили запит і люди, які зневірилися, не стають на цю чергу, не подають документи і головний аргумент був моїх опонентів, що «в жіночих консультаціях немає стільки людей, як Ви хочете». В Україні працюють десь близько 80 недержавних приватних клінік, які займаються репродуктивною медициною. Нажаль, у переважної більшості наших сімей, у яких немає дітей, немає можливості оплатити ці цикли. Реальна потреба сьогодні – як мінімум 50 тисяч, а то і 70 тисяч сімей повинні отримати цю допомогу в народженні дітей. А ми з державною програмою можемо 200.
Ось і демографічна криза… Я пам’ятаю, коли в нашій країні було гасло «Нас 52 мільйони». Пропоную завершити розмову на такому позитиві: давайте щоб нас було 52 мільйони! Зверніться до матусь, татусів.
Я приведу медичний аргумент. Крім того, що це класно: дітки – позитив, продовження роду, емоції – це зрозуміло всім. А от з медичної точки зору я скажу, що жінка, яка народила і вигодувала грудьми двох або трьох дітей від 10% до 40% хворіє менше на жіночі раки. Я маю на увазі молочні залози, яєчники, рак тіла матки. За виключенням шийки матки, бо там інфекційний компонент, там трошки інші чинники, про це можна говорити з Вами не одну передачу. А от з медичної точки зору, народження дітей крім соціального позитиву, захоплення і насолоди, має ще і отаке медичне підґрунтя.
Дякую за розмову. Акушери-гінекологи – це така окрема каста серед лікарів, загалом лікарі відповідають за одну людину, Ви відповідаєте одразу за двох – і за маму і за новонароджену дитину. Дякую за подвійну відповідальність.