Запорізька дослідниця та журналістка Ганна Черкаська продовжує розповідати нам про видатних людей. На цей раз, вона поділилася фактами з життя поета та мандрівного археолога-розвідника Олександра Бодянського.
23 жовтня 1916 року в селі Петрополі (нині Запорізької області) народився Олександр Бодянський, поет, краєзнавець, мандрівний археолог-розвідник.
В Інституті археології НАН із його знахідок складено спеціальний Фонд Бодянського. Такої честі не має жодний археолог світу.
Річка Томаківка, ставки, степ, що починався від порогу хати, – місця дитинства Санька. Там хлопчина рився у землі та знайшов свої найперші скарби – стародавнє череп’я, заховав на горищі у «камералку». З того часу він учився читати землю, відчувати скарби (за що пізніше Бодянського називали «характерником»). Дитя хліборобів закінчило чотирикласну сільську школу, далі мати відвезла малого до Запоріжжя, віддала у «фабзайці» (фабрично-заводське училище).
Чи варто казати, що весь вільний час хлопчина крутився біля археологів на Дніпробуді? До завершення будівництва ДніпроГЕСу треба було провести грандіозні земляні роботи території Надпоріжжя, які поглинуть води Дніпра. Працівникам музею Дніпробуду не вистачало сил і часу; були потрібні руки ентузіастів, тому Бодянського залучали до розкопок. От і визріло рішення стати археологом, істориком. Добре, що мати розуміла Санька, розказала про зустрічі з Дмитром Яворницьким, повезла сина у Дніпропетровський історико-археологічний музей.
З того ж року між академіком і «синашем» почалося листування. Бодянський вступив на істфак до Дніпропетровського університету, але не зміг довго висидіти, стіни аудиторії обмежували його свободу. Нарешті Сашко на перерві пішов до Дніпра, і не повернувся до університету. «Я археології ніколи не кину, буду якось сам працювати…», – писав Олександр Бодянський у 1936 р. в листі до академіка Дмитра Івановича Яворницького, якого вважав своїм Учителем. Саме до Вчителя він привіз свою молоденьку дружину, познайомив, але як соромився сказати про одруження.
Того ж 1936 р. Олександр знайшов кам’яні заклади біля х. Орлова, про що академік відгукнувся: «Ви, синашу, п’ять років життя додали мені своєю знахідкою. Д.І. Яворницький казав про Бодянського «археолог Божою милістю», тому порекомендував Сашка Петру Смолічеву і у 1937-1939 рр. О.Бодянський працював молодшим науковим співробітником з археології Запорізького краєзнавчого музею та музею історії Дніпробуду, з 1939 до 1941 рр. – Київського центрального історичного музею.
У 1938-му році Яворницький добився, щоб Бодянському дали дозвіл на розкопки курганів у с. Петрополь під Запоріжжям. У 1939 р. Бодянський дослідив кам’яні закладки на лівому березі гирла балки Щербиної біля с. Федорівка, виявив там чашу на чотирьох ніжках з шнуровим орнаментом хрестом. У тому ж 1939 р. досліджував поселення сабатинівського часу та курганний могильник поблизу с. Волоське Дніпропетровської області. Біля с. Петро Свистунове у 1940 р. О. Бодянський виявив сліди поселення Х – ХІ ст.
Після підриву греблі радянськими військами 18 серпня 1941 року спав рівень води, руйнувалися берегові лінії, пришвидшилося знищення пам’яток археології.
Під час гітлерівської окупації мешкав на хуторі Петрополь, ніде не працював через хворобу. О.В. Бодянський не припиняв пошукові роботи у Дніпровському Надпоріжжі, знаходив нові пам’ятки, оглядав уже відомі. У 1941 р. в урочищі Круглик біля с. Федорівка на мису глибокої балки дослідив розмиті поховання у кам’яних ящиках та могильник білозерської культури.
З травня по липень 1943 р. влаштувався лаборантом у Дніпропетровський історичний музей, проводив археологічні розкопки разом із П. Козарем та німецькими археологами.
Є відомості, що Бодянський у 1943 р. брав участь у німецькій археологічній експедиції на території України під керівництвом колишнього радянського археолога з донських козаків М. О. Міллера.
У березні 1944 р. Бодянського забрали рядовим Радянської армії, де служив до кінця 1945 р.
У березні 1946 р. прийнятий науковим співробітником до Дніпропетровського історичного музею. Жив у Дніпропетровську разом із дружиною та сином. У квітні 1946 р. провів кілька розвідувальних експедицій у порожистій частині Дніпра, під час яких відкрив нові пам‘ятники палеоліту, неоліту й бронзи та зібрав велику кількість археологічних предметів для музею.
У Дніпропетровському історичному музеї зберігається колекція, зібрана О. Бодянським, понад 2000 од. музейних предметів (від палеоліту до середньовіччя).
Від 1950 р. до 1980 р працював у Інституті археології Академії Наук України, де створено і упорядковано його особистий фонд. Бодянський обстежував береги Дніпра від Каховки до Дніпропетровська. Виявив тисячі пам’яток археології, окремих об’єктів та індивід. знахідок, від стійбищ мисливців мустьєрської доби до козачих цвинтарів. Матеріали розвідок і розкопок Бодянського зберігаються у фондах Інституту археології НАНУ, Дніпропетровського історичного музеї, Запорізького краєзнавчого музею та Музеї-заповіднику на о. Хортиця. Автор 40 наукових праць з археології.
Олександр Всеволодович помер на лежанці у своєму будинку похмурого дня 29 лютого 1992 року с. Петрополь.
На честь Олександра Бодянського названо вулицю в Заводському районі Запоріжжя.