То що ж спричиняє таке гендернозумовлене насильство – редакції Inform.zp.ua прокоментувала експерт Тамара Огородова – керівниця проекту Просування участі жінок у політиці, голова правління БФ «Єдність за майбутнє».
– Чому жінки потерпають від насильства більше чоловіків?
– Гендернообумовлене насильство існувало майже стільки, скільки існує наше суспільство. Але я хотіла б навести декларацію «Про усунення насильства проти жінок», прийняту ООН у 1993році. Постановляється, що насильство проти жінок є втіленням історично нерівних владних відносин між чоловіками і жінками, які призвели до домінування чоловіків та дискримінації жінок та недопускання повноцінного розвитку жінок. І тому насильство проти жінок є одним з ключових соціальних механізмів, за допомогою яких жінок примушують до позиції підлеглості стосовно чоловіків.
Декларація класифікує насильство проти жінок у 3 категорії: насильство, що відбувається у родині – домашнє насильство, насильство, що відбувається у суспільстві і насильство, яке чинить чи виправдовує держава. Загалом, жінки мовчать про домашнє насильство.
– Чи достатньо Україна робить профілактичних дій стосовно цих видів насильства? Зрозуміло, що посилено відповідальність з домашнього насильства, а решта?
-Велику допомогу сьогодні надають міжнародні організації і інституції. Сьогодні в Україні працює дуже багато проектів, багато європейських країн допомагають: Швеція, Норвегія, Європейська Рада, Канада допомагає і Британія. Більшість з проектів направлена на подолання насильства, на те, щоб пом’якшити ситуацію в Україні, на просвітницьку роботу, коли розказують яким чином можна запобігти, як робити профілактичні заходи і як висвітлювати ці проблеми.
Важливо, що проекти працюють з місцевою владою, яка теж не повинна стояти осторонь цих процесів, бо центральна влада десь у Києві, а сьогодні насильство у нас в сільській громаді або в місті. І якщо такі випадки є, то на них повинна реагувати не тільки поліція, повинні реагувати і ті інституції, які створені для того, щоб надавати допомогу, проводити профілактику. Тому я думаю, що сьогодні і держава і суспільство завдяки такій дуже великій підтримці вже знаходять ресурси для того, щоб боротись, протидіяти сімейному насильству. Але говорити про те, що ця робота йде дуже ефективно я би не хотіла.
– Триває акція «16 днів до протидії насильству». Вона проводиться виключно в Україні чи це світова акція?
– Вона проводиться у всьому світі і вже не один рік. Важлива акція, до якої доєднуються і громадськість, і влада. Ці 16 днів ми кажемо про жертви сімейного насильства, про можливі профілактичні заходи, які б ми могли зробити, виносимо це на обговорення і не ховаємо це десь по домівках, відкрито говоримо, що таке є. І ті, відносно кого коїться насильство, мають змогу почути куди вони можуть звернутись, які у них права. Знайти психологічні консультації, де вони можуть отримати підтримку і консультацію з приводу, як запобігти насильству. Сьогодні є шелтери – це місця, в яких жінка може десь якийсь час з дитиною перебувати для того, щоб поки відповідні правоохоронні органи працюють з особою, яка зробила насильство.
– Ваша організація проводила тематичне анкетування. Ви з’ясували, яким групам жінок і дівчат треба приділити більше уваги для запобігання та протидії насильству?
– Ми провели опитування жінок, які зробили професійну кар’єру: стали депутатками, є громадськими активістками або керівницями громадських організацій, працюють в органах влади. Анкета була анонімна і задали питання, чи зазнавала особа, яка анкетувалась, сімейного насилля відносно себе (по напрямкам фізичне насилля, психологічне, сексуальне і економічне). І 69% жінок-лідерок, активних жінок з вищою освітою, жінок, які сьогодні впливові при прийнятті рішень, вони написали, що відносно себе відчували насильство. І 76% опитаних назвали, що сімейне насильство є гострою темою в сучасному українському суспільстві. І серед знайомих цих жінок 81% зазнавали фізичне, психологічне, сексуальне та економічне насильство. І тільки 19% сказали, що «ні», вони не відчували.
В нашому опитуванні охоплена вся Запорізька область. Серед жінок, які проживають у містах, 75% наголосили, що потерпали від насильства, а серед сільських жінок – 77%, майже однаково. 36% стикалися з проявом сексуального насильства на роботі (домагання, непристойні пропозиції, образи, погрози відносно себе – 16%).
Підкреслю, 47% жінок, що проживають у містах, стикались з проявами сексуального насилля на відпочинку. А серед жінок сільської місцевості -23%.
– Як можна системно протидіяти такому насильству?
24 лютого 2016 року КМУ було затверджено Національний план дій виконання Резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки.Мир.Безпека» на період до 2020 року. Там дуже багато завдань прописано – це і оцінка впливу конфліктів на національну систему забезпечення прав людини, на інфраструктуру, на організацію та функціонування системи, координація діяльності різних суб’єктів взаємодії, організація фахової підготовки кадрів, розширення участі жінок у розбудові та встановлені і формуванні культури миру, удосконалення системи захисту жінок і дівчат, які постраждали і т.д. Це дуже великий план.
– Що виконано з цього всього?
– Прийняті обласні плани дії на виконання Резолюції 1325, в тому числі і в Запорізькій області. Обласна державна адміністрація прийняла цю резолюцію, вона затверджена розпорядженням губернатора. В січні будемо бачити, як виконувався у 2018 році план дій, який був прийнятий на обласному рівні, і зможемо про це поговорити.
Підкреслю, у нас є і законодавча база, і міжнародні документи, які ми підписали. Але сьогодні повинно бути бажання місцевої влади щось робити, не тільки писати ці плани дій, а щось конкретно зробити.
– Домашнє насильство в Україні знаходиться в тіні. У Вас є можливість звернутися до тих, хто потерпає але мовчить?
– Якщо в сім’ї є дитина, то ситуацію потрібно вирішувати і кардинально. Не треба закриватись в рамках однієї сім’ї, треба шукати тих, хто Вас підтримає. В Канаді, наприклад, приділяють велику увагу протидії сімейному насильству. Там, коли коїться насильство проти жінки і є дитина, то приїжджає поліцейський, соціальний працівник, психолог і вони одразу вирішують чи залишати дитину в цій сім’ї чи дитину і жінку відвозити до жіночого кризового центру. Бо якщо дитина буде постійно бачити насильство, з неї виросте або насильник, або пригнічена жертва насильства. Канадці наголошують, для держави це дуже дороге задоволення, щоб дитина бачила насильство.