Що чекає Запоріжжя та інші українські промислові міста? Чи має важка промисловість місце у сучасному постіндустріальному світі? Саме такі питання лунали у Запоріжжі під час дискусії щодо перспектив розвитку нашого міста. Перед цим запоріжці мали змогу познайомитись з німецьким досвідом, як металургійне місто відродилося після економічного занепаду. Це документальний фільм про Рурський промисловий регіон. В Запоріжжя цей фільм привіз харківський офіс фонду Конрада Аденауера.
Про фільм, про актуальні екологічні проблеми та перспективи щось змінити в майбутньому Inform.zp.ua говорило з громадським діячем, керівником громадської організації «Дзиґа» – Олесею Крамаренко.
Чи є життя після заводів?
– Нагадаємо, про що документальний фільм?
О.Крамаренко: Фільм про те, як у 1985 році криза в економіці сягала апогею, і для німецького міста Дуйсбурга стало не рентабельно займатися виробництвом сталі. Тоді власник заводу прийняв рішення про закриття підприємства. Він хотів реалізувати на брухт все те, що було на території.
Фото колишнього заводу нагадує наші індустріальні комплекси. Велика територія, «гола» червона земля з великими конструкціями. Порахувавши, скільки коштуватиме «все порізати», власник зрозумів, що це не рентабельно. Бізнесмен запропонував місту за одну марку придбати цей старий завод. Місто придбало, але не знало, що з ним робити. Оголосили конкурс, і ландшафтні митці, архітектори запропонували свої варіанти розвитку цих територій. Завдяки політичній волі місцевої влади та допомозі німецьких Фондів, змогли збудувати індустріальний парк.
Близько 20-ти років, 50 млн. євро і… тепер завод виглядає, як індустріальний парк: цеха переробили на різні ко-воркінги, є скелелазіння, екскурсії в цехи, де залишилось що показати. На рік парк обходиться у 6 млн. євро, половину «заробляє» сам. Створено великий резервуар з водою, проводяться тренування для підводного пірнання. Вся територія поросла великими деревами, зеленню. Цікаво, що нічого не висаджували, за 25 років само поросло таким зеленим-зеленим лісом. Там відбуваються концерти, є зал філармонії з надзвичайною акустикою. І все це тисяча робочих місць і залучення громадян до створення простору розваг та відпочинку.
– Чи можна вважати цей фільм «планом дій» для запоріжців в майбутньому?
О.Крамаренко: Думаю, основною ідеєю фільму було показати 2 речі. Перше – це ініціатива з низу, ініціатива людей не дати територію заводу просто закопати. В Запоріжжі бачимо деякі об’єкти, які залишаються пустирями, не використовуються або переходять невідомим власникам, залишаються пустими. В даному випадку показали варіант, як використовувати в майбутньому закриті підприємства, як дати друге дихання саме завдяки людям, їх ініціативі.
По-друге, цей фільм показав, що треба вже зараз думати про те, яким може стати промислове місто в майбутньому, готувати «сани влітку». Продумувати, що зробити, навіть, не обов’язково в промислових зонах, а просто в занедбаних об’єктах на території Запоріжжя. У нас є ЦИМЕЖ на Хортиці, який використовується просто для звалення сміття, 77-й завод, і декілька інших приміщень, які просто пустують і не знаходять своєї реалізації в новому вигляді.
– Якщо говорити про Запоріжжя, то промислові заводи – це фінансова підтримка місцевого бюджету. Після перегляду фільму постало питання: «Чи є життя після заводу?». Чи можна так ставити питання?
О.Крамаренко: Це питання треба ставати. Шкода, що на дискусії не було представників місцевої влади. Хоча здається, на сьогоднішній день діалог активістів, які прагнуть покращення екологічної ситуації в місті, пройшов ту ситуацію, коли говорили з вимогами, були категоричності та маніпуляції: «Або закриваємо і дихаємо, або ні!». Менш за все мені хочеться, щоб на вулиці Запоріжжя вийшли люди, які з одного боку тримали плакати «Нам нічим дихати», а з іншого боку стояли б люди, які тримали плакати «Нам нема що їсти». Цієї ситуації ми точно не хочемо. На сьогоднішній день, мені здається, відбувається більш-менш конструктивний діалог з владою.
– Як інші міста відреагували на перегляд цього фільму? Європейська акція пройшла по основним промисловим містам України.
О.Крамаренко: Зі слів організаторів, були досить жваві дискусії. В Кривому Розі прийшов заступник мера, говорив з людьми, вислухав їх позиції. Відбувся конструктивний діалог. В нашому місті були висловлені дещо песимістичні погляди стосовно того, чого загорілися такими ідеями. Але, підкреслюю, немає мети «все закрити». Ні! Ми просто говорили про те, що є такий досвід. І звичайно організатори казали, що не можна взяти, скопіювати те, що в Німеччині, і привнести до Запоріжжя. Абсолютно ні. В нас інші умови, інші позиції і погляди людей. Не люблю, коли кажуть про інший менталітет. У нас у всіх нормальний менталітет, нам треба трохи більше досвіду.
Повне інтерв’ю з Олесею Крамаренко незабаром з’явиться на нашому сайті.