Після одного з найгучніших за останній рік судових засідань, на якому родичі та знайомі затриманих просто вигнали журналістів із камерами й телефонами з зали, погрожуючи та тиснучи на них, ми поцікавились у колег, як змінилася їхня робота в судах за кілька років і чи можна говорити, що суди стали відкритими для медіа.
Хто на світі за всіх відкритіший?
Журналістка Лілія Стативко з Запорізького центру розслідувань останній рік здійснювала моніторинг кримінальних справ, що належать до сфери НАБУ і розглядаються в судах Запоріжжя і Запорізького району. На її думку, загальна ситуація щодо відкритості судів не дуже добра. Тим не менш, серед найкращих, з погляду взаємодії з журналістами, вважає Комунарський районний суд. “У ньому судді навіть не звертали уваги на те, що я веду зйомку і в жодному разі цього не забороняли”, – розповіла вона. – А ось із Запорізьким районним судом довелося попріти. На одному засіданні судді перший раз заборонили мені зйомку, цим же підігравши обвинуваченому, до речі, колишньому судді, бо саме він був проти того, щоб я знімала. Але після боротьби, все-таки мені дозволили знімати, хоч і вимагали щоразу подавати клопотання, без якого я і так можу знімати за законом. Окрім того, наприклад, якщо ти зателефонуєш до Запорізького районного суду, ти не додзвонишся, тому що в них, напевно, ще рік тому вкрали дроти Укртелекому, а новий контактний номер, хоч навіть і мобільний, вони не вказують. Їхати ж із центру міста до Запорізького райсуду за якоюсь інформацією досить таки проблематично”.
На думку Юрія Сидорова, керівника проєкту “Наші гроші. Запоріжжя”, ключова особливість нинішньої співпраці з журналістами в тому, що судді звикли до присутності журналістів і реагують на це адекватно. “Бо раніше дуже часто була спроба забороняти будь-яку фіксацію засідання з надуманих причин. Для прикладу, нам якось заборонили знімати і попередили, що можна лише робити нотатки ручкою. Звісно, щоразу неадекватна реакція суддів чи інших фігурантів засідання провокувала сварку чи битву законодавчих аргументів, тож це й зробило свою справу, – вважає він. – Загалом, при відвідуванні засідань проблем не виникає. Напевно, через наш формат і відсутність потреби в повноцінній фото і відеофіксації, що, так би мовити, нікого не дратує. А на телефон записати відео чи звук не проблема. Все, що потрібно, ми бачимо в документах, або ж самі чуємо на судовому засіданні. Тож, претензій не маємо”, – говорить Юрій Сидоров.
Натомість журналістка 061.ua Катерина Майборода вважає запорізькі суди “пасивно закритими”. “Я не так часто відвідую засідання і поки мала досвід роботи лише з Шевченківським, Жовтневим, Комунарським, Орджонікідзевським і Адміністративним судами. Мені важко говорити про найпродуктивнішу роботу, адже поки максимум співпраці був у тому, що мені дозволили знімати засідання в справі, не подаючи щоразу клопотання. Це було одного разу в Орджонікідзевському суді з суддею Інною Крамаренко. Але найменш продуктивна робота також пов’язана саме з цим судом, – поділилася вона. – Так сталося, що найрезонансніші справи найчастіше розглядають в Орджонікідзевському суді, а тому саме з його пресслужбою найчастіше доводиться мати справу. Колись я спробувала попросити коментар у прес-секретарки телефоном, але вона сказала, що коментарів не дає і що мені слід задовольнитися тим, що є на сайті суду. Тобто, комунікаційниця відразу окреслила свою політику. Але найнеприємніше зазвичай стається в самому приміщенні суду – кажу “стається”, тому що це не випадковість, а практика. Навіть якщо журналіст написав клопотання, а засідання відкрите, він чи вона все одно мають стояти перед турникетом і чекати, поки його/її забере прессекретарка і відведе до зали. Перший раз, коли це зі мною сталося, я довго чекала, поки мене “заберуть”, через що зайшла до зали останньою і не змогла нормально підготувати робоче місце. До речі, поки чекала на прессекретарку, намагалася з’ясувати в охорони, що це за особливий режим доступу: мені відповіли, що так написано в інструкції, але інструкцію відмовилися показувати”, – розповідає журналістка.
Євген Зюзін, редактор сайту “Вся влада”, кого 2 грудня вигнали з залу суду родичі та друзі затриманих у підозрі в створенні організованого злочинного угрупування, каже, що не стикався з випадками, коли його не пускали до суду, або суддя забороняв знімати. “Загалом суди відкриті. Цим навіть користуються так звані активісти на слуханнях у кримінальних справах – здіймаючи галас у залі, підтримуючи підсудних, висловлюючись на адресу прокурора, так тиснучи на суд. Представники ЗМІ, навпаки, недостатньо використовують норми і закони про відкритість судів,” – вважає він. До позитиву в роботі судів відносить майже всі резонансні справи в Запоріжжі з відкритими процесами. Негативний приклад – те саме слухання про запобіжний захід для Михайла Аветисяна 2 грудня, коли представник суду запевнив, що організовує простір для ЗМІ, проте, по суті, прихильники затриманого просто виштовхали всіх. Ще один негативний приклад – вирок у справі Бондаренка/Гречковського в 2017 році, коли суддя спеціально зачитав вирок украй тихо й нерозбірливо, щоб ніхто не почув безліч подробиць про події за участі відомих осіб міста. Тим не менш, вважає журналіст, суди весь цей час відкриті для всіх, інша річ, що туди мало хто хоче йти. “В останній рік більшість судів організувала роботу пресслужб. Вони публікують рішення по резонансних справах, коментують матеріали в ЗМІ, присутні в соцмережах, анонсують засідання. Далеко не всі суди впровадили цю практику, але позитивне зрушення є,” – резюмує редактор.
Дійсно, майже всі суди мають власні сайти: районні (Орджонікідзевський, Шевченківський, Жовтневий, Хортицький, Комунарський, Ленінський, Запорізький), окружний адміністративний суд, господарський, апеляційний суди. Однак, говорить журналістка Ельміра Шагабудтдінова, не завжди там можна отримати потрібну інформацію. Так, до речі, було і з резонансною справою 2 грудня, коли на сайті Орджонікідзевського суду журналісти не знайшли потрібної інформації ані про час засідань щодо обрання запобіжних заходів підозрюваних у серйозних злочинах, ані про суддів цих засідань. “За 10-бальною шкалою рівень відкритості судів усіх рівнів у Запоріжжі можна сміливо оцінити на тверду шістку. Формально практично в кожному з судів є людина, яка відповідальна за комунікацію з медіа. Але, як показує практика, в кращому разі, ці люди заповнюють сторінку свого суду якимись новинами, але не коментують нічого медіа і не сприяють взаємодії. Чи стали суди відкритішими до медіа за кілька останніх років? Якщо вважати за відкритість появу сторінок у Facebook і наповнення сайту і соцмереж інформацією, так, щось змінилося на краще. У всьому іншому – ні”, – говорить журналістка. Із позитивних прикладів роботи з медіа також згадує Комунарський районний і Запорізький апеляційний суди. “У Комунарському спокійно пропускають пресу на судові засідання, не виникає питань із клопотаннями про проведення фото та відеозйомки, прессекретар відповідає на питання і є суддя-спікер, який здатний дуже зрозуміло донести всі тонкощі судового процесу. В Апеляційному суді прекрасно налагоджена комунікація з пресою. Прессекретар завжди дасть коментарі, допоможе дізнатися про дату засідання, відповість на всі питання, поділиться фото, пояснить, якщо щось залишилося незрозумілим. Це дійсно приклад адекватної взаємодії, коли журналіст звертається по інформацію для підготовки матеріалу і йому готові оперативно надати допомогу”, – говорить журналістка.
Гірша ситуація, знову таки, в Орджонікідзевському суді. За словами Ельміри Шагабудтдінової, прессекретарка там є, але вона далеко не завжди і не все коментує, і, частіше за все, “спілкування закінчується, коли на сайті суду вони дають «спростування інформації, оприлюдненої в ЗМІ».
“Раніше на засідання пресу не пропускали, поки не спуститься прессекретар і не відведе ЗМІ. Деякі судді, з незрозумілих особисто для мене причин, не дозволяють журналістам перебувати в залі суду під час узгодження дати наступного судового засідання. А Запорізький районний суд не може на своєму сайті опублікувати робочий номер телефону для зв’язку(!). Що вже казати про коментарі або контакти прессекретаря? В адміністративному ж суді одна з суддів абсолютно серйозно запитала в мене: «Навіщо ви ходите на підготовчі засідання? Приходьте, коли будемо розглядати по суті». Про те, що журналістам може бути потрібна інформація про заявлені сторонами клопотання, взагалі нікому не цікаво. І навіть не хочеться це коментувати”, – розповіла журналістка.
Суди&медіа: що можна і варто змінити
“Як не дивно це прозвучить, судам потрібні нормальні приміщення, просторіші зали засідань. Простір, у якому зараз відбувається правосуддя, в ситуації резонансу не може вмістити всіх охочих. Створюється атмосфера тісняви, поспіху, взагалі ставлення до процесу як до стомлюючої формальності. Простий приклад – у судах немає гардеробу для відвідувачів, тож, суддю вставанням вітає вокзальний натовп у верхньому одязі”, – вважає редактор “Вся власть” Євген Зюзін і додає, що в роботі судів здебільшого змінювати нічого не треба. Є цілком адекватні норми, які слід просто виконувати і формувати у громадян сприйняття простору суду як території абсолютного законослухняності, безпеки. Зараз цього немає, бо судам не вірять.
Тим не менш, журналісти говорять і про вдосконалення роботи пресслужб. “У першу чергу, треба покращувати роботу прес-служби. Вони повинні брати на себе відповідальність за висвітлення роботи суду, спрощувати доступ до інформації, давати анонси резонансних засідань і видавати типові бланки клопотань на відеозйомку, щоб можна було не писати від руки типовий текст, а просто вписати свої дані в шаблон за півтори хвилини”, – зауважує журналістка Запорізького центру розслідувань Лілія Стативко. Журналістка 061.ua Ельміра Шагабудтдінова вважає комментування прессекретарями судів резонансних справ – важливим кроком у зміні якості комунікації. “Зараз на прикладі обрання запобіжного заходу підозрюваним учасникам ОЗУ в Орджонікідзевському суді ми побачили, що є проблеми навіть із перешкоджанням законній професійній діяльності журналістів. Також є дуже багато питань по можливості робити фотографії в тому чи іншому суді. В одному суді спокійно дозволяють фотографувати на телефон або цифровий фотоапарат, в іншому вимагають подавати клопотання, до чого чи не на кожне засідання по одному і тому ж провадженню”, – говорить вона. Її колега Катерина Майборода додає: якщо не коментувати засідання, то це лише збільшить вірогідність того, що журналіст чи аудиторія отримають хибну інформацію – а це ж результат, протилежний до того, якого мають прагнути комунікаційники. “На мою думку, чат із журналістами у месенджері міг би спростити роботу пресслужб суду, адже такий канал дозволяє відповідати оперативно й одразу всім. Цю практику вже успішно використовують пресслужби патрульної та Нацполіції, а також ДСНС – завдяки цим чатам у мене як у журналістки створюється враження, що структури відкриті. І, звичайно, хотілося б більш обґрунтованого ставлення, коли входиш до приміщення суду з посвідченням “журналіст”, – резюмує журналістка.
Наталія Виговська, регіональна представниця ІМІ в Запорізькій області
Написання цього блогу стало можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через проект USAID “Медійна програма в Україні”, який виконується міжнародною організацією Internews. Зміст матеріалів є виключно відповідальністю ГО “Інститут масової інформації” та необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Internews.