З початку бойових дій на сході країни у 2014 році багатьом жителям окупованих територій Донбасу довелось покидати домівки, аби врятувати життя. Зробити це самостійно подеколи було неможливо, тож до вивозу переселенців долучались волонтери. Одна з волонтерських організацій, яка допомагає евакуюватись людям, що живуть під окупацією чи у місті, де йдуть бойові дії – Міський центр допомоги. Вони займаються цим з 14-го року і донині.
Редакція Inform.zp.ua поспілкувалась зі співзасновником Міського центру допомоги Владиславом Маховським. Цей матеріал ми підготували в рамках спецпроекту “5 історій війни”.
З Донбасу до Запоріжжя: як все починалось
Коли у 2014 році почалась війна на сході України, з‘явилась необхідність евакуювати жителів населених пунктів, які знаходяться під окупацією або ж під ворожими обстрілами.
Тоді Владиславу Маховському його друг запропонував долучитись до вивезення людей з окупованих територій до Запоріжжя. Владислав якраз мав мікроавтобус, який ще не раз допоможе йому врятувати людські життя.
Приблизно у той самий час у Запоріжжі і зародилась команда Міського центру допомоги. Заснували центр чотири людини: троє чоловіків і одна жінка. Нині у центрі працює більше 12 волонтерів.
Перше місто, куди Владислав спрямував для евакуації місцевих жителів, став Слов‘янськ. Це було у червні. Волонтер пригадує свій перший вивіз людей:
«Не доїжджаючи до Слов‘янська, місцеві жителі вивозили людей через блокпости сепаратистів і передавали нам людей, аби ми їх вивезли у безпечні місця. Я забирав від 8 до 11 людей у свій бус: жінок, чоловіків, дітей, людей похилого віку. Ми вивозили їх або до Запоріжжя і поселяли їх у гуртожиток, або вони самі знаходили собі житло. Також вивозили людей на Ізюм: там при церкві баптистській був пункт прийому переселенців».
Після Слов‘янська Владислав допоміг евакуюватись людям з Краматорська. А наступного разу поїхав вивозити жителів Луганської області. У серпні Владислав вперше поїхав на окуповану територію до міста Красний Луч (з 2016 року має назву Хрустальний).
Звідти він допоміг вибратись людям похилого віку до Дніпропетровської області. Наступного тижня Владислав знову поїхав до Красного Луча. Друга поїздка до цього міста привела його у полон сепаратистів.
«Мене затримали на блокпосту. Протягом шести днів мене тримали у райвідділку поліції і катували, били. Вони мене звинувачували у тому, що я нібито провіз диверсійну групу української армії», – розповідає Владислав.
Останнього дня полону за Владиславом прийшли, надягли наручники, мішок на голову і посадили до машини. Він думав, що його вб‘ють. Ніхто з української сторони не знав де він знаходиться – його вважали без вісти зниклим.
«Мене привезли до міста Ровеньки і там у місцевому палаці культури мене допитував генерал Микола Козіцин з «Великого Донського Війська». Вони тоді тероризували ту місцевість. І потім мене відпустив польовий командир Павло Дрьомов – його у 2015 році ліквідували російські спецслужби на власному весіллі», – згадує Владислав.
Після звільнення з полону потреба в евакуації значно зменшилась і Владислав став здебільшого займатись гуманітарною допомогою для населених пунктів, у яких йдуть бойові дії. Однак все змінилось 24 лютого 2022 року.
Евакуація до Запоріжжя у війні 2022 року
Після повномасштабного вторгнення росії в Україну, географія евакуації поповнилась і населеними пунктами Запорізької області. Також доводилось Владиславу рятувати людей і з Маріуполя.
По прибутті до Запоріжжя когось з них привозили на вокзал, аби вони мали змогу поїхати далі, а комусь допомагали розміститись у місті.
«Одного разу я приїхав до Полог, коли вже його окупували росіяни. Проїжджав їх блокпости. Слава Богу, виїхав туди-сюди нормально, але наступного разу мені сказали, що краще не їхати, бо волонтерів теж відслідковують і можуть затримати. І такі випадки були», – розповідає Владислав Маховський.
Зараз Владислав більше займається вивозом людей з найбільш гарячих точок Запорізької і Донецької областей. Допомагає людям евакуюватись і привозить гуманітарну допомогу.
Здебільшого це продукти харчування та засоби гігієни, генератори, за допомогою яких можна увімкнути в населених пунктах електроенергію, а також паливо для них. Один із таких привозили до Гуляйполя, де через обстріли регулярно трапляються перебої з електрикою.
У Запорізькій області Владислав, окрім Гуляйполя, регулярно їздить також до Оріхова і Степногірська, а також планується поїздка до селища Приморське.
Щоразу приїжджаючи до населеного пункту, де йдуть бойові дії, Владислав не знає, чим це може для нього закінчитися. Безліч разів йому доводилось стати свідком обстрілів.
«У Авдіївці постійно обстріли – люди сидять по підвалах. Щоразу, коли я їду, то не знаю чи повернусь. Снаряди іноді дуже близько падають. Б‘ють саме по житлових секторах. Людям, які зараз постійно живуть у підвалах, необхідні медикаменти, продукти – це все ми їм привозимо. І намагаємось евакуювати бажаючих. На жаль, багато хто не хоче їхати», – зазначає Владислав.
Мирне населення у населених пунктах, за які ідуть бої, гине постійно, але багато хто не хоче виїжджати до останнього. Хтось не бажає залишати дім, а, наприклад, люди похилого віку не можуть покинути рідне місто через звичку або вважають такі переїзди надто складними для себе.
«Була ситуація, коли їду по Авдіївці вивозити людей. Я їду і не знаю чи взагалі є вони там зараз, а зв‘язку з ними немає. Та сім‘я ще за тиждень мені зателефонувала. Продовжую їхати по тій вулиці, а там свистять міни, горить дім, було видно, що по ньому снаряд поцілив недавно. Але, на щастя, я їх знайшов: вся родина – батько, мати, донька, всі живі. Вони тільки з підвалу вийшли і я вивіз їх до Дніпра», – розповів Владислав.
Трапляються в роботі Владислава і більш сумні випадки. Стосуються вони тих, хто до останнього не хотів евакуюватись. Наприклад, трагічна історія сталась з іншою сім‘єю з Авдіївки:
«Там була молода жінка, з нею була її мати і дитина. Я намагаюсь їздити до тих місць, де є діти, аби їх вивозити. Я щотижня привозив тій родині допомогу, продукти, намагався постійно переконати їх, що варто їхати. І останнього разу, коли я приїхав, бачу, що у будинок поцілив снаряд. Як виявилось, ту жінку вбило снарядом, вона не встигла добігти до підвалу», – пригадав Владислав.
Як Міський центр допомоги підтримує переселенців після евакуації
На евакуації допомога переселенцям не закінчується. Окрім волонтерської діяльності, Владислав виступає як пастор баптистської церкви. Нині свій храм перетворив на волонтерський центр допомоги переселенцям.
У храмі переселенці можуть отримати гуманітарну допомогу, а з однієї з кімнат церкви зробили своєрідну безкоштовну пральню для внутрішньо-переміщених осіб. Скористатись неї вони можуть два рази на тиждень.
Також переселенці, які приїхали до Запоріжжя, можуть отримати духовну підтримку і відвідувати богослужіння у неділю. На базі храму для дітей-переселенців планується провести табір.
У подальших планах зробити в приміщеннях храму кімнати, аби переселенці могли там проживати.
«Ці умови не можна назвати нормальними, але іншого варіанту зараз немає. Ми надаємо їм житло, але все це для них не своє і тому переселенці постійно у пошуку. На роботу їх не дуже беруть, а на щось жити потрібно», – розмірковує Владислав.
Волонтерський центр підтримує швейцарська місія «Світло на сході», також вони отримують допомогу в рамках проекту ООН з допомоги баптистським церквам. Крім цього, підтримка йде від віруючих людей і прихожан храму.
Існує і тісна взаємодія з владою. Приміром, в населені пункти представники Міського центру допомоги виїздять у супроводі представників військової адміністрації.
Як зазначив Владислав, головна потреба Міського центру допомоги, аби його волонтери були живі і здорові, аби і надалі допомагати переселенцям.
