Благодійний фонд «Посмішка ЮА» до 2014 року займався допомогою дітям зі шкіл-інтернатів, дитячих будинків сімейного типу та родинам з дітьми у складних життєвих обставинах. Коли почалось АТО на сході України, то стали допомагати і переселенцям. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, його діяльність переорієнтувалась на психологічну, соціальну та гуманітарну допомогу внутрішньо переміщеним особам.
Редакція inform.zp.ua поспілкувалась із запорізьким відділенням фонду, аби дізнатись з якими проблемами стикаються переселенці та яку допомогу їм надають.
Переселенці допомагають переселенцям
Коли благодійний фонд «Посмішка ЮА» зайнявся допомогою переселенцям, то відкрились відділення фонду у Донецькій області, зокрема, в Авдіївці і Бахмуті. Однак з початком повномасштабного вторгнення обидві команди, що там працювали, довелось вивезти в інші міста.
Згодом, ті будівлі, в яких знаходились офіси фонду, були зруйновані, як і самі міста. Однак команда «Посмішки» із Запоріжжя у повному складі залишилась у місті і продовжувала надавати підтримку переселенцям.
Нині команда фонду налічує близько 400 осіб по 16 областях, з яких 60% команди «Посмішки» – це також переселенці. Люди, які самі пережили жахливі події з втратою дому, окупації рідних міст, а також необхідність шукати себе на новому місці.
Один із таких фахівців – Олексій Федосєєв, який відповідає у фонді за безпеку мобільних виїздів. У команді «Посмішки» він почав працювати з 2016 року у рідній Авдіївці. Однак вторгнення Росії змусило Олексія з родиною покинути свій дім та переїхати до Запоріжжя.
«З 17-го року конфлікт був більш-менш заморожений. Більше було тиші, якщо не брати до уваги 17-й рік, коли було загострення протягом декількох місяців. А як почалось вторгнення, то враховуючи той факт, що моє місто знаходиться на лінії фронту, ситуація почала дуже сильно загострюватись. Тому через деякий час я був вимушений поїхати. У місті не залишилось нічого» – згадує Олексій.
Будинки всієї родини Олексія частково або повністю були зруйновані окупантами. Після виїзду з міста, йому запропонували працювати у фонді в Запоріжжі. Завдяки підтримці людей, з якими Олексій був знайомий не один рік, йому вдалось адаптуватись у новому місті. До того ж через специфіку своєї роботи, Олексію регулярно доводиться бувати у відрядженнях по всій території України.
Працювати у фонді він починав, як водій і об‘їздив усю лінію зіткнення Луганської області і лінію зіткнення у Донецькій до Волновахи. Завдяки своєму досвіду роботи з міжнародними НГО, з часом йому запропонували взяти на себе відповідальність за безпеку мобільних виїздів співробітників фонду, які їздять надавати допомогу у прифронтові населенні пункти.
«Найскладніше в цьому те, що люди хочуть допомагати, але іноді їх дуже важко переконати, що їх особиста безпека – це важливіше, ніж те, що вони можуть сьогодні зробити. Бо якщо вони постраждають сьогодні, завтра ти вже нікому не зможеш допомогти» – розповів Олексій.
У майбутньому Олексій мріє повернутись до рідного міста, після того, як його відбудують. Навіть у нинішніх умовах, подеколи, хоче приїхати до Авдіївки.
«Чому саме переселенці йдуть у наш фонд? Це люди в активному пошуку роботи. До того ж вони вже з досвідом роботи на Донбасі і знають, що це таке. Коли людина має якісь навички і відчуває в собі потребу допомагати іншим, тому вона чи він самі у такій ситуації опинилися», – пояснила програмна директорка фонду «Посмішка ЮА» Анна Чернова.
Переселенці у фонді є серед фасилітаторів (людей, що відповідають за групову комунікацію під час занять з психосоціальної підтримки), психологів, юристів, соціальних фахівців, закупівельників, а також є і такі люди і серед адміністративного складу.
Як змінило життя фонду повномасштабне вторгнення
До 24 лютого 2022 року команда фонду «Посмішка ЮА» налічувала близько 100 осіб. Вони здебільшого працювали з проектами розвитку, допомагали розбудовувати систему соціальних послуг, а також продовжували працювати в 500 метрах від лінії зіткнення.
«24 лютого кардинально змінило наше життя. Ми втратили все, що ми будували фізично, робили ремонти, оснащували обладнання. Все це зараз зруйновано. Наприклад, в Авдіївці, в Бахмуті були збудовані дружні простори для дітей, кабінети з надання психологічної допомоги, все що пов‘язано з галуззю надання психологічної та психосоціальної підтримки – зараз це фізично зруйновано, його немає. Проте, з 24 лютого ми прийняли рішення, що не будемо зупиняти свою роботу. Ми вже мали досвід на Донбасі, ми знаємо, що таке війна», – згадує Анна Чернова.
Перше, що зробили співробітники фонду у Запоріжжі з початком вторгнення – провели перемовини з військовою адміністрацією, після яких у запорізькому цирку відкрили гуманітарний штаб, який згодом переїхав до «Козак-Палацу».
Штаб поділили по секторах: в одному з них займались консультаціями з приводу поселення переселенців, в іншому видавали гуманітарну допомогу, а в ще одному надавали психологічну допомогу. Окремо надавали психологічну підтримку і дітям. Також у штабі була кімнату для догляду за дітьми до трьох років. Працювала у штабі польова кухня, яка годувала людей, які тільки виїхали з окупації і довгий час були в дорозі.
«До цього ми ніколи не надавали гуманітарну допомогу – це теж був наш виклик. як правильно її розподіляти та видавати, користуючись принципом «не нашкодь»: так, щоб не збирати великі черги, щоб всі, хто потребував допомоги, могли її отримати, щоб цією допомогою покрити потреби найбільш уразливих верств населення», – розповідає Анна Чернова.
Коли почались регулярні обстріли Запоріжжя у жовтні і коли кордон з непідконтрольною територією був закритий, гуманітарний штаб розформували. Його діяльність розподілили по різним просторам. Переселенцям і зараз видають харчові набори, засоби гігієни, а також людей реєструють на грошову допомогу.
Харчові набори привозять людям, які проживають у прифронтових населених пунктах, де не працюють магазини та ринки і немає змоги купити продукти. А грошову допомогу отримують переселенці, які проживають у Запоріжжі і мають доступ до магазинів.
Психологічна підтримка: з якими проблемами звертаються переселенці
Своєю спеціалізацією фонд «Посмішка ЮА» вважає саме психологічну підтримку дорослих та дітей, постраждалих від війни. Звертаються до фахівців фонду внутрішньо переміщені особи і місцеві жителі, які потерпають від нічних обстрілів Запоріжжя. Найбільше звернень до психологів «Посмішки» з‘являється саме після «прильотів».
З початку вторгнення найперші звернення переселенців були з питанням «що відповісти дитині, якщо вона питає «коли ми повернемось додому?» або «коли закінчиться війна?». Поширеною проблемою було як допомогти дитині пережити втрату рідних, які загинули через російські обстріли. Були ситуації, коли такі смерті траплялись саме на очах у дітей.
«Зараз багато звернень від переселенців, у яких чоловіки або жінки знаходяться на військовій службі. Кожного дня, з одного боку, ти боїшся, що твій телефон не дзвонить, а з іншого боїшся отримати звістку про те, що з людиною щось сталося», – розповіла Анна Чернова.
Крім того, фонд координує роботу «Центру допомоги врятованим», куди звертаються переселенці, що пережили сексуальне насильство або стали свідками таких подій. Загалом, саме до цього «Центру допомоги» звернулися понад 6 тисяч осіб.
«Мається на увазі не лише зґвалтування: майже всі переселенці, які їхали до Запоріжжя, їх роздягали на блокпостах, діти були вимушені також це бачити. Те, що люди були вимушені роздягатися – це теж є формою сексуального насильства», – уточнила Анна Чернова.
Є звернення і від людей, які були в полоні і пережили тортури. Серед людей, що звернулись з такими проблемами, були не лише чоловіки, але і жінки і діти.
Однак багато людей, що пережили насильство або тортури, не наважуються звернутись до фахівців одразу. Були випадки, коли переселенці приїхали до Запоріжжя у жовтні, а звернулись за допомогою лише у травні або влітку.
З жертвами насильства і тортур працюють не лише психологи, але й юристи та соціальні фахівці – всі ці люди допомагають вирішити проблему з різних сторін. Наприклад, юристи допомагають у написанні заяв до правоохоронних органів.
«Якщо людина, наприклад, хоче написати заяву до прокуратури, а сама йти боїться, то ми супроводжуємо, надаючи їй кваліфіковану психологічну допомогу. З одного боку, мені дуже жаль, що люди таке пережили, але з іншого боку, я радію, що люди звертаються за допомогою. Я розумію, що це дуже важко, у нас взагалі насильство така табуйована тема у суспільстві. У нас не прийнято говорити, що ти щось пережив насильство різних видів, різних форм», – ділиться Анна Чернова.
Люди, які пережили подібне довго проходять реабілітацію. Однією з проблем є те, що кривдник-окупант частіше за все непокараний і жертві важко, коли вона згадує про це.
«Спочатку їм здається, що їм соромно про це розповідати, що з ними це трапилось. Потім їм здається, що вони самі це переживуть і вони про це забудуть, а вони не забувають, тому що ці жахи накопичуються. Є різні тригери – щось трапляється і у тебе одразу виникають спогади про це. Може щось і снитися. Тому потрібен супровід. Ті, хто ходить на супровід до наших психологів, вони перестають ходити до наших психологів, орієнтовно, через три місяці. За цей термін вони починають відчувати внутрішню опору, що вони знають, як з цим справлятися. Найбільш травмуючі спогади вони пережили і вже можуть жити далі. На жаль, назавжди це ніколи не зникне, але з цим потрібно працювати, – розповіла Анна Чернова.