Війна росії проти України так чи інакше змінила життя кожного українця. Вплинула вона і на студентів. Їм довелось звикати до нового формату навчання, дехто дізнався що таке освіта під обстрілами чи в окупації, а також є студенти, які були вимушені виїхати за кордон та продовжити освіту за тисячі кілометрів від дому.
Редакція inform.zp.ua вирішила розповісти як змінились студенти в Запоріжжі на прикладі одного з найбільших вишів у місті.
Як війна змінила життя студентів у Запоріжжі
Студенти, як і більшість жителів країни, не очікували що до них прийде війна. Перші тижні повномасштабного вторгнення, навчальний процес, фактично, був паралізований. Кожен студент зіткнувся з війною по-своєму.
Хтось знаходився на території, яка опинилась під окупацією російських військ, хтось, не дивлячись на навчання, пішов добровольцем на фронт, а хтось був у Запоріжжі без розуміння, що буде далі.
У такій ситуації була студентка 3-го курсу факультету журналістики ЗНУ Дарина Рибка. У 2014 році дівчина з родиною виїхала до Запоріжжя з Донецька. За ці роки стала вважати промислове місто своїм домом, однак війна найшла її і тут.
Дарина до останнього не вірила, що дійде до повномасштабного вторгнення і очікувала лише ескалації на сході.
«Коли все почалось 24 лютого, спершу, був страх. У нас відмінили пари у цей день, а потім на деякий час призупинили навчання. Нам просто казали виконувати якісь завдання. Пар не було та й з викладачами ми тоді не контактували», – розповідає Дарина.
Тоді вона разом з одногрупниками долучилась до підтримки українського фронту. Одні студенти стали займатись волонтерською діяльністю, а інші вели боротьбу на інформаційному фронті і, наприклад, блокували пропагандистські групи у соцмережах.
«Приблизно, наприкінці березня 22-го у нас провели опитування серед студентів: хто може навчатись, у кого які зараз можливості, хто в окупації, хто можливо виїхав. Зійшлися на тому, що навчання потрібно починати, бо невідомо наскільки все це затягнеться», – згадує дівчина.
Тоді навчання поновили вже у дистанційному форматі. Хто мав можливість, той долучався до пар онлайн, а інші виконували лише письмові завдання та контактували з викладачами в індивідуальному режимі.
«Складно було повертатись до навчання, бо тоді всі думки були зайняті новинами, постійно ти моніториш сайти, соціальні мережі і паралельно з цим ще підключається навчання. В принципі, викладачі йшли нам на зустріч, спрощували завдання, прибирали дедлайни, але поєднувати це з таким важким моральним станом…», – розповіла Дарина.
Як і тисячі студентів, Дарина сумує за університетськими буднями. В онлайн-режимі матеріал сприймається інакше, ніж при живому спілкуванні. Бракує і спілкування з одногрупниками, не кажучи вже й про спільне дозвілля і заходи, які є візитівкою студентських років.
«Я застала і ковід і повномасштабне вторгнення. На першому курсі ми буквально декілька тижнів ходили в університет: у нас не було ні посвяти, ні жодних інших заходів. А друга половина другого курсу – повномасштабне вторгнення. Зараз на третьому, я практично нікуди не виходжу в плані університету. Більшість наших студентів майже не має комунікації, бо ми не встигли нормально роззнайомитись. Ось це студентське життя, про яке всі говорять, у нас його просто немає», – нарікає студентка.
Навчання в умовах окупації і за кордоном
В чи не найгіршій ситуації опинились ті студенти, що знаходились на територіях, які окупували російські війська. Окрім інших жахів окупації, можна було привернути увагу окупаційної влади, через дистанційне навчання в українському ВНЗ.
Саме таке випробування пережила студентка 2-го курсу факультету журналістики ЗНУ Єлизавета Соколова. Коли почалось російське вторгнення, дівчина знаходилась вдома у селі Новотроїцьке, Херсонської області.
Намагаючись вижити в таких умовах, повернутись до навчання стало своєрідним викликом. Зокрема, і через те, що в певний момент окупаційна адміністрація обмежувала українські мережі і намагалась просувати російський зв‘язок та інтернет.
«Коли ми були з українським зв‘язком, все було плюс-мінус нормально. А потім нас захотіли перекинути на російські мережі. Тому у нас місяць взагалі не було жодного зв‘язку. І весь цей час я просто не навчалась», – розповідає Єлизавета.
Коли, зрештою, дівчині довелось скористатись російським зв‘язком та інтернетом, то значною перешкодою стала низька якість з‘єднання. Аби вийти на пари в онлайн-режимі, доводилось шукати, де ловить зв‘язок.
Тому навчанням доводилось займатись і на вулиці, і на кухні, або в будь-якому іншому місці, де зловить інтернет. Це і стало однією з причин, чому Єлизавета виїхала з окупації, де пробула пів року.
Дівчина спрямувала до Польщі, де має знайомих. Вони самі зателефонували Єлизаветі і запропонували прихисток. Деякий час студентка вагалась, але зрештою прийняла рішення.
Підштовхнув до такого кроку і контрнаступ ЗСУ на Херсонщині: у Новотроїцьке в той час прибуло стільки окупантів, що їх кількість перевищувала населення.
Виїхавши до Польщі Єлизавета мала змогу нормально долучитись до навчання і виконувати завдання. Та й загалом нині у дівчини на нього більше часу. Однак з‘явились моральні складнощі, через довгочасне перебування за кордоном.
«Я не збираюсь звикати до життя за кордоном. Сиджу на валізах, хочу в Україну. Неможливо адаптуватись. Тільки навчання мене і відволікає, бо все навколо чуже. В мене апатія, я не хочу нічого, я через силу вивчаю польську мову, я все ігнорую, всі можливості, що є навколо мене. Бо я бачу своє майбутнє і розвиток лише в Україні. Навіть з дозвілля в мене є лише вечірні пробіжки», – зазначила дівчина.
Єлизавета вважає, що початок її студентських років знищений, через російське вторгнення. Спершу студентські будні обмежила пандемія, а вже агресія сусідньої країни поставила на них хрест.
Навчання в умовах війни: як цей виклик зустрів запорізький ВНЗ
Запорізький національний університет (ЗНУ) є одним із найбільших вишів у місті. Як і для більшості українців, для працівників навчального закладу повномасштабна війна стала шоком. Університету по-своєму довелось виходити з кризи.
На три тижні заняття в навчальному закладі було призупинено. Потім прийняли рішення поновити освітній процес в дистанційному форматі. Однак не всі студенти одразу змогли вийти на зв‘язок.
«Більшість студентів у нас була на вільних територіях, однак були і ті в окупації, або тільки-но виїздив з неї. Тому і не мали можливості бути на зв‘язку. Були у нас, наприклад, студенти, які виїжджали з Мелітопольського району. Навіть надсилали нам пізніше відео з російських блокпостів. Ми тоді взяли за мету тримати на контролі стан кожного студента, хто де знаходиться. І вже відповідно до цього, вирішували з ким як працювати», – згадує декан факультету журналістики ЗНУ Віктор Костюк.
Емоційний стан викладачів теж був складний, однак було необхідно не лише повернутись до роботи, але і якось підтримати студентів і спонукати їх продовжувати навчатись. Зокрема, допомогла робота і контакт зі студентами.
На думку декана, при онлайн-форматі навчання якість освіти страждає, бо важко стежити за тим, чи уважно студенти слухають матеріал на парі. Багато хто навіть не вмикає відеозв‘язок. Тоді відсутній візуальний контакт, що теж впливає. Однак іншого виходу в нинішніх умовах немає.
Для студентів, які не мали змогу вийти на зв‘язок на той час, коли призначені пари, використовували електронну систему Moodle. Завдяки їй вони мали змогу отримувати матеріал, виконувати завдання та проходити тести. Завдяки цій системі студенти також могли складати іспити.
Виникла й інша проблема: через перебування в окупації чи у населеному пункті, що під російськими обстрілами, не всі студенти мали змогу вчасно сплачувати за навчання. Однак в цій ситуації допомогу надали зарубіжні ВУЗи.
«Нашому закладу дуже допоміг університет з міста Білефельд з Німеччини. Він надав допомогу чотирьом факультетам нашого університету. Ми подавали їм списки студентів і вони передали грошову підтримку на сплату навчання тим, хто не має змоги сплатити самостійно» – розповів Віктор Костюк.
Також студенти, які знаходились в окупації та прифронтових територіях, мали змогу перейти на бюджет. Наприклад, 125 студентів факультету журналістики ЗНУ перейшли з контракту на бюджетне відділення. Нині на переведення подали документи ще 32 студентів.
«Не всі скористалися такою можливістю, бо не змогли вчасно подати необхідні документи з тих, чи інших причин. Це стосується і деяких студентів, які отримали допомогу від Німеччини. Тому що вони досі знаходяться в окупації і не мають змоги користуватись послугами українських банків. Таких людей все одно перевели на наступний курс, зважаючи на цю ситуацію», – зазначив декан.
За спостереженнями Віктора Костюка, студенти в умовах війни подорослішали. Вони стали інакше висловлювати свої думки, у них проявляється більше патріотизму та вміння аналізувати.
Психоемоційний стан студентів: як заспокоїтись і відволіктись від війни
Як і більшість українців, студенти часто перебувають у стресі. Це стосується не лише тих, хто залишився у окупації або в населених пунктах, які під обстрілами, але і тих, хто постійно читає новини.
«В цьому випадку ми маємо досвід переживання стресових ситуацій, а в деяких випадках і стан переживання травматичного стресу. Ці наші реакції на зміну щоденного середовища. Також є таке поняття, як «сукупний стрес» – це вже накопичення базового стресу. Він виникає, коли ми довго перебуваємо у такому стані під час надзвичайних ситуацій або у небезпечному середовищі», – коментує психологиня Ірина Куратченко.
Реакція на травматичні події, які пережила людина, може проявлятись як одразу, так і через деякий час. Це може відбутись через декілька місяців, або ж через пів року. Можуть виникнути і гострі реакції: такі як істерика, ступор, плач і нервове тремтіння.
«Все це з точки зору психології є нормальною реакцією на ненормальну ситуацію. Не можна сказати, що людина, яка знаходиться у безпечному місці має себе краще почувати, ніж людина, яка в небезпечному середовищі. Це залежить від індивідуальних особливостей: від попереднього досвіду, від нервової системи, від її здатності переживати і утримувати афект», – пояснює психологиня.
В умовах стресу організм людини, фактично, знаходиться, у аварійному стані. Постійно у такому режимі він знаходитися не може, тож рано чи пізно прийде виснаження. Тож свій психо-емоційний стан необхідно стабілізувати. Цього можна досягти, виконуючи спеціальні вправи.
«Перша вправа «таппінг» (з англ. «постукування») – ми постукуємо по фалангах пальців лівої і правої руки великими пальцями. Ця проста вправа допомагає вам швидко заспокоїтись, коли вам тривожно. Інша вправа дуже розповсюджена – «метелик», але її мало хто використовує. У цій вправі нам треба схрестити долоні вчепившись великими пальцями, на кшталт метелика, прикладаємо долоні до грудей і по черзі ритмічно постукуємо по ключиці. При цьому відбуваються внутрішні вібрації і це заспокоює нас», – радить Ірина Куратченко.
Інша техніка, яка допомагає заспокоїтись у стресовій ситуації – дихання в паперовий пакет. Людина завдяки цьому методу зменшує кисень в організмі, аби у неї не було напруження чи пришвидшеного серцебиття.
Загалом, не дивлячись на ситуацію, всі виклики і стреси, запорізькі студенти продовжують йти своїм шляхом та допомагати країні у різний спосіб. Хоч у багатьох студентські роки і зіпсовані через російське вторгнення, але у них залишається надія на краще життя після війни.