18 травня відзначається Всесвітній день вишиванки, це свято цінне й для працівників редакції inform.zp.ua. Ще до початку повномасштабного вторгнення ми вдягнули наші вишиванки та розповіли їхню історію.
Яків Бринза, голова медіахолдингу “Люкс-Медіа”
Одну зі своїх вишиванок я замовив у своїх друзів із Черкащини. Я був у їхніх краях, мені сподобалися тутешні вишиванки, а мої знайомі саме займалися їхнім виробництвом. А свою найпершу вишиванку я купив у 90-х роках у запорізькому магазині. Всі вдягали тоді, то і я захотів.
Кожного дня я не носив би сорочку, це не так зручно. До неї так можна швидко призвичаїтись, тому краще одягати на якесь свято.
Найголовніше для мене у вишиванці – ідея. Це – символ України, патріотизм, характеристика людини, її ідентифікація як українця. Ним можна бути і без одягання вишиванки, але з нею це більш наочно.
Зараз думаю, що від батьків не передалися традиції носіння вишиванок. А у моїх бабусі та дідуся були такі звичаї. Треба більше дізнатися про це.
Ерік Бринза, редактор
Вишиванку вдягаю в основному тільки на свята, особливо на державні: як то День Незалежності та День народження Шевченка.
Історія моєї вишиванки доволі проста – вона була куплена в Запоріжжі в супермаркеті. Це була більш спонтанна покупка, але від цього вишиванка для мене є не менш цінною.
Коли я вдягаю вишиванку це викликає лише позитивні емоції у людей, з якими я спілкуюсь. Це своєрідна ознака національної ідентичності та гідності. Вважаю, що День вишиванки нагадує нам про нашу історію та культуру. Мої друзі також поділяються такі ж цінності.
Даша Сергієнко, журналістка сайту
Історія моєї вишиванки почалась близько 60 років тому. І все завдяки бабусі. Вона тоді навчалась на філологічному факультеті Дніпропетровського університету. І ось одного разу поїхала погостювати у подруги в Київ. Саме в столиці бабуся і придбала вишиванку, адже там майстрині вишивали найцікавіші орнаменти та візерунки.
Так вишиванка потрапила до Запоріжжя, а бабуся згодом почала працювати вчителькою і навчати дітей українського народознавства. Вона дуже шанувала традиції та намагалась захопити ними дітей. Інколи бабуся проводила уроки та різні заходи саме в цій вишиванці. Уявіть, яка там була атмосфера!
Потім вишиванка перейшла моїй мамі, а через деякий час і мені. Тоді було відчуття, що отримала щось безцінне і його треба берегти. Зараз одягаю вишиванку рідко, проте ніколи не забуваю, яка її цінність саме для мене. І це не просто про красу чи традиції. Це спогади про бабусю, які назавжди залишаться зі мною.
Алла Стрілець, журналістка сайту
В моїй сім’ї не збереглися давні українські традиції, коли вишиванки шилися власноруч та передавалися з покоління в покоління. Я перша, хто серед останніх поколінь, почала носити вишиванку. Вдягаю її переважно на урочисті заходи.
Вишиванок у мене було декілька. Але ось ця, що на фото, є особливо важливою для мене. Річ в тім, що на свій випускний бал у школі мені шили сукню на замовлення. Майстриня Тетяна, яка й зробила це для мене, згодом подарувала й вишиванку як “нагороду” за мої високі досягнення у навчанні. Тетяна – дуже світла та добра людина, до того ж і професіонал своєї справи. Ця вишиванка нагадує мені і про неї, і про свої досягнення у школі.
Пам’ятаю випадок, коли я зі своєю племінницею вдягли вишиванки на День Незалежності й пішли гуляти до моря. Дорогою на нас оглядалися всі перехожі й дивувалися нашому вбранню. Приблизно така ж історія відбувається, коли я в Запоріжжі спілкуюся українською, а мене запитують, чи я не із Західної України. А коли ми прийшли на берег й почали фотографуватися біля моря, то до нас підійшла жіночка й запитала: “А что это вы такие нарядные, в вышиваночках, что праздник что ли?”. Овва, думала я тоді собі, люди на 29-му році Незалежності досі дивуються вишиванкам.
Я із задоволенням носила б цей елемент одягу кожен день (до речі, наші пращури не робили цього щодня), але аж занадто я ціную свою вишиванку.
Світлана Товстуха, SMM-менеджерка
Орнамент – це найголовніше, на чому він зображений – не так важливо. Я, наприклад, маю не традиційну сорочку, а футболку з вишиваними орнаментами. Ношу її рідко, зазвичай на свята. Наприклад, на сватання та весілля сина одягала.
У нас в родині немає традицій одягати вишиванки. Я уродженка Росії, з Далекого Сходу, у нас точно не носили такі сорочки. Мій чоловік із Сумщини, у нього в сім’ї також не було таких традицій. Аж ось років сім тому ми захотіли купити собі таке вбрання.
Треба привчати людей до культури носіння вишиванок. Це допоможе зберегти традиції, автентичність, та зламати стереотипи про досі «радянське мислення» українців.
Максим Бринза, директор цифрового відділу рекламної агенції “Люкс-Медіа”
Сім років тому я жив у Чехії, навчався там на юриста. У Празі я став одним із співзасновників Українського Національно-Культурного Центру. І вишиванка не була моїм повсякденним одягом, але майже на кожну акцію я був в ній. А привіз мені її туди мій друг з України. В Чехії така самоідентифікація як українця важливіша, тому я хотів, щоб вишиванка була зі мною. Метою нашого українського руху у тій країні було показати, що українці мають власну гідність, і подекуди в чомусь вони спритніші, кмітливіші, талановитіші навіть.
У повсякденному житті вишиванку не ношу, але це не означає, що мені байдужа доля держави та народу. Коли я йду по Фестивальній, мені трохи жаль такий бере, що ця наша Художня галерея … все в занепаді. Тому досі у мене душа болить, але просто немає часу займатися цим.
Зараз я віддаю перевагу зручній зачісці, більш зручному одягу. А вишиванка, особливо якщо вона з натуральної тканини, потребує більше догляду за нею, вона не зовсім повсякденна. Але на свята її класно вдягати.
Юлія Вінецька, спеціалістка з реклами агенції “Люкс-Медіа”
Коли я вчилася у школі, на уроці з трудового навчання нас вчили вишивати. Я перемалювала ескіз рушника, а потім пів року його вишивала. Я його вишила, та зрозуміла, що дуже хочу собі вишиванку, яку я зроблю власноруч. Але після закінчення школи якось руки не доходили до цієї справи. Але нещодавно, буквально в цьому році я поставила собі за мету все ж таки вишити собі сорочку до наступного Дня вишиванки. Хочу через рік зробити урочисту фотографію з власною вишиванкою та опублікувати у себе в Instagram!
Точно знаю, що вишиватиму її «білим по білому»: білі нитки в переплеті із золотистими. Хочу, щоб вона була стриманою, мінімалістичною, але з дотриманням українських звичаїв.
Констянтин Баньковський, начальник відділу реклами агенції “Люкс-Медіа”
У 2014 році, дуже непростому для нашої країни, я купив червону стрічку та пішов до майстрині. Попросив її зробити мені вишиванку з чоловічим орнаментом саме Запорізького регіону. В мене вийшла українсько-запорізька вишиванка. Ця сорочка, як і наша мова, – це код. Тільки генетичний, наш український.
Сім років тому прийшов час вдягати вишиванки. Раніше ми були всі «однією сім’єю», а зараз в нас, українців, є власна ідентифікація. У нас нічого немає спільного з росіянами, Кремлем, Москвою, з Росією. А якщо у когось щось є спільне, то я думаю, що це ненадовго. Прийде час, все стане на свої місця. А вишиванка, як і українська мова, нам в цьому допоможе.
Текст опубліковано 20.05.2021