Народилась у Каховці Херсонської області, навчалась у Запоріжжі, за декілька років до повномасштабної війни планувала з чоловіком емігрувати в Америку, але 24 лютого опинилась вдома, звідки виїзд був лише через блокпости окупантів.
Про виїзд з окупації, довгий шлях до Канади, адаптацію та особливості країни, а також, як допомагають канадці українцям — в інтерв’ю з Дар’єю Котляр.
Де тебе зустріла новина про початок повномасштабного вторгнення? Які були перші дії і як планувала виїжджати?
На початку війни я була в Україні, в Каховці, з батьками. Приїхала до них погостити та так сталося, що одного зранку батьки мене розбудили зі словами, що почалась війна і необхідно збирати речі. Звісно була паніка, ми почали з мамою збирати речі.
Тато на той момент працював під Херсоном і 24 лютого він поїхав на роботу. Наше місто с самого початку було окуповане, і коли він повертався — на ГЕС вже були орки. На татових очах танк переїхав машину. Всі були на нервах, не знали що робити, куди бігти. Оскільки в нашому будинку батьки почали робити ремонт, ми переїхали на зйомне житло. Воно знаходилось біля берега, жили ми на високому поверсі, тому там було небезпечно знаходитись. Чоловік тоді був за кордоном і він казав, щоб виїжджала. Але як це зробити не знали, тому що місто було окуповане.
Дуже багато людей виїжджали через Україну і далі на підконтрольну територію. Батьки читали в чатах, де домовляються про виїзд, про розстріли машин в чергах і нікуди не хотіли їхати. Тато у мене оптиміст, казав, що скоро все закінчиться. Він патрулював місто, ходив на різні мітинги.
Пізніше чоловік знайшов можливість виїхати через Крим і сказав виїжджати. Але тоді цим шляхом майже ніхто не виїжджав. Батьки казали “куди ти поїдеш, на окуповану територію, через Росію, потім звідти ніхто не випустить” і вони не хотіли так виїжджати. Але потім чоловік поговорив з ними та переконав, що все буде добре.
Дуже хотіла вивезти із собою собаку, думала, як зробити документи. Але поїхала без неї, раптом її б не пропустили на кордоні, а лишати її там не хотіла. Доїхала до Польщі, а там вже почали думати з чоловіком, що робити далі. Вирішили поїхати в Канаду. Зараз я в місті Паррі-Саунд, воно знаходиться за дві години їзди від Торонто. Місто дуже маленьке, схоже на невеличке село.
Яка ситуація була у Каховці, коли твої батьки збирались виїжджати на підконтрольну територію Україні? Яким шляхом вони їхали?
Батьки виїхали з Каховки через місяць після мене. Казали, що було морально важко там знаходитись. Разом було трохи легше. Тато був категорично проти виїжджати через територію Росії.
Батьки спочатку ставали в різні черги в онлайн-групах, чатах, в яких формувались черги із 20-30-ти автівок. Потім вони читали в новинах, що у когось забирали автівки й не пропускали. Так батьки декілька тижнів відкладали виїзд, але потім все ж виїхали. Спочатку вони поїхали під Миколаїв, а потім в Київ, до мого брата.
Виїжджати батькам було дуже страшно. Не знаєш, що очікувати на ворожих блокпостах. Батьки їхали дорогою, на якій стояли “Гради”, з яких обстрілювали Миколаїв. Стояв снайпер, який водив зброєю по машинах, перевіряв, чи хтось щось знімає. В Києві вони пробули доти, доки тато знайшов роботу, потім переїхали в Первомайськ і зараз знаходяться там.
Розкажи, чому обрали з чоловіком саме Канаду для еміграції?
У нас довга історія еміграції — планували давно їхати в Америку, навіть виграли грін-карту. Під час війни з’явилась програма для українців (Програма Канадсько-Українського дозволу на екстрений виїзд (CUAET) – прим.ред.), через яку змогли поїхати до Канади.
До виїзду з Польщі натрапила на інформацію однієї волонтерської організації, що є канадські родини, які готові прихистити та допомогти з адаптацією. Написала в цю організацію, що ми збираємось їхати, потім зідзвонились з ними по відеозв’язку і вони сказали, що є родина, яка готова прихистити. Ця родина зустріла нас в аеропорту і ми декілька місяців жили у них, так і потоваришували.
Після приїзду в Канаду, як ви з чоловіком почали облаштовувати своє життя?
Коли приїхали в Канаду, мені порадили одразу йти в місцевий центр зайнятості, де мають допомогти з роботою. Вони допомогли скласти резюме і знайти роботу, але є нюанс — на питання, яка робота мені підійде, відповіла — будь-яка. Звісно, мені знайшли будь-яку роботу і це був будинок для літніх людей. Я вийшла туди на півдня і зрозуміла, що це взагалі не для мене.
Потім я вже почала вибірково шукати роботу. Знайшла відносно швидко, бо в Канаді все дуже повільно робиться. Поки вони розглядають резюме, поки ти вийдеш на роботу – це дуже довго. Вже за місяць я вийшла і працювала хостес у ресторані, ще працювала помічником кондитера.
Зараз працюю в компанії, яка робить катери. Тут дуже багато озер і це розповсюджений бізнес. Роблю оббивку для цих катерів, а потім встановлюю подушки на катери. Там непогана зарплата, але робота дуже важка, тому планую шукати іншу.
Була ситуація, коли люди сказали, що ця робота гарна, щоб отримати документи і продовжити легальний статус перебування в Канаді. Саме тому пішла на цю роботу. Вже налаштувалась пропрацювати рік. Але потім виявилось, що цього взагалі недостатньо, тому вирішила шукати щось інше.
Розкажи про місто Паррі-Саунд, в якому ви зараз живете.
Ми живемо у невеликому містечку, що дуже зручно для адаптації. Тим паче канадська родина повністю ввела в курс справ, показала де і що знаходиться. Тут немає громадського транспорту.
Морально адаптуватись значно важче, ніж звикнути до буденних речей. Ми думали, що поживемо в цьому місті лише місяць на період адаптації й поїдемо, а вийшло, що затримались на рік.
Після початку повномасштабної війни частина українців обрала саме Канаду та канадські програми для виїзду. Розкажи, як приймають українців канадські родини, чим вони допомагають?
Канадські родини, які прихищають людей знають про війну в Україні. Розповідала їм про брата, який був у Бородянці з місячною дитиною, коли там був жах, як виїжджали батьки, показувала їм відео. Вони підтримують як можуть.
Наприклад, є родина з України, як вже понад рік безплатно живе у жительки Канади, яка їх прихистила. Також була ситуація, коли в українця стався інфаркт чи інсульт і він не міг працювати деякий час і забезпечувати свою родину. Канадці організували фонд, де збирали кошти для цього українця. Потім ці гроші віддали родині.
Крім того, коли заїжджаєш у канадські квартири, зазвичай вони пусті. А канадці винайняли простір, куди місцеві могли привозити різні речі і там можна взяти те, що потрібно для квартири.
В Новій Каховці у твоєї родини залишився дім. Чи дізнавались ви, яка там ситуація після підриву Каховської ГЕС?
Каховка знаходиться вище Каховської ГЕС, тому туди вода не потрапила. Наш будинок стоїть, сподіваємось, що він і далі буде стояти й в нього нічого не прилетить. Там залишився мій хрещений, сестра мами з чоловіком, багато знайомих.
Зараз там паніка, оскільки люди не знають, що їм робити, ніхто не знає, чого очікувати й живуть одним днем. Кожен день там дуже гучно, постійні обстріли. Здається, що вони навіть реагують менше, ніж ми, бо вони кажуть “ми вже звикли й нікуди їхати не будемо, тут наш дім”.
Як підтримуєш свій моральний і фізичний стан у Канаді? Чим займаєшся у вільний час?
У вільний час вивчаю англійську, знімаю відео на ютуб про життя в Канаді, займаюсь спортом. Мети знімати ютуб взагалі не було. Одного разу, коли ще жила в канадській родині, вийшла на двір і відео. Воно виявилось цікавим – багато людей мігрують, обирають Канаду. Якщо можу щось розповідати, мій досвід буде корисний – буду розповідати про свій досвід. Зараз не так багато часу на відео, але мені це подобається. Проте, якщо робити щось — робити якісно.