Вже другий рік поспіль на Запоріжжі у місті Вільнянськ працює команда волонтерів, яка своїм прикладом доводить, що громадські ініціативи можуть не лише працювати довготривалий час, а й розвиватися. Заради допомоги вільнянці щоденно шиють, готують їжу та плетуть сітки для військових. Люди просто знайшли один одного 24 лютого і продовжують триматися разом, працюючи щоденно заради перемоги. Голова ГО «ЛЕВ» (ліга етнічних вільнянців) Дмитро Вакуленко розповідає, що жінки та чоловіки працюють повністю безоплатно, бо мають спільну мету. За більш ніж два роки існування команда видозмінювалася, однак зараз вже має остаточний сталий вигляд.
Як все починалося:
З початком повномасштабного вторгнення вільнянці зрозуміли – потрібно щось робити. Пані Ірина, яка зараз керує швейною майстернею, розповідає, з чого розпочиналась робота:
«27 лютого 2022 року нас прийшло четверо людей до школи, було прийнято рішення допомагати пошиттям та ремонтом одягу, адже на початку вторгнення одягу для військових було мало, а ми думали, що ми можемо запропонувати. Зносили власні швейні машинки, самі креслили перші лекала, діставали тканину, люди приносили старі речі з дому, з яких ми щось переробляли».
Згодом цех переїхав зі школи в інше приміщення, а ще пізніше в те, в якому знаходиться й нині. Від початку заходилися шити різноманітні підсумки, рюкзаки, плитоноски. Шили й одяг – як верхню, так і спідню білизну. Особливістю цеху стало пошиття одягу для поранених. Це адаптивні сорочки та штані на липучках, які передають в госпіталі та в лікарні. Тканину беруть м’яку, щоб була приємна до тіла, переробляють звичайні сорочки, які приносять люди, приймають й тканину у відрізах – одяг виходить яскравий, різнобарвний, одразу видно, що зроблений з турботою.
Шиють тут і унікальні речі. Наприклад підсумки під ракети та снаряди, рюкзаки під апаратуру – все це роблять за індивідуальними кресленнями:
«Бувало, що хлопці завозили пусті тубуси: нам треба, щоб отаких чотири штуки влізло! Або надсилали поштою рюкзак і просили зшити такого ж плану декілька штук. Є й дуже цікаві замовлення – жорсткі пояси для підтримки спини. Їх шиємо взагалі по замірах під людину», – розповідає пан Дмитро.
Цех шиє взагалі усе, що потребують військові, навіть шеврони та прапори.
Хто працює в майстерні?
Працює в майстерні близько 20 чоловік. Професійних швачок тут не багато, в основному це жінки, які свого часу могли зшити щось елементарне – наволочку чи обробити край, але тепер можуть похизуватися чималим досвідом.
Тож жінки різного віку та спеціальностей трудяться на волонтерських засадах, приходять до цеху тоді, коли мають час – хтось працює з ранку на основній роботі, а після обід приходить й сідає за машинку. Хтось вже на пенсії та має вільного часу більше, тож приходить щодня. Наприклад пані Валентина, яка у свої 80 років вправно порається з адаптивним одягом:
«Дочка прийшла перша з онукою, а потім і я. Мені тут подобається, я майже щодня приходжу. Була трохи прихворіла, але як одужала, то одразу повернулася. Шию – що мені дають! Те що потрібно зараз – те й шию!», – розповідає пані Валентина.
Як знаходять «клієнтів»
На початку роботи майстерні волонтери самі пропонували продукцію військовим, зараз же мають від них замовлення:
«Хлопці дзвонять, кажуть: пам’ятаєте ми у вас були? Нам потрібно тето й тето. Зробите?», – розповідає пан Дмитро.
Пані Лариса волонтерством займається ще з часів АТО, вона є ланкою між волонтерами та лікарнями, які потребують адаптивний одяг:
«Я усім займаюся! Коли тут почали шити, то я почала брати тут під замовлення і відвозити куди потрібно. З приводу адаптивної білизни: був час коли її важко було знайти, її тільки починали шити. А ми шукали. Тут дівчата вже мали викройки і вже почали виготовляти. Так вона користується попитом – її беруть і на стабілізаційні пункти, й в лікарні», – розповідає пані Лариса.
Багато роботи дівчатам приносять й самі військові – одяг потребує починки, тож дівчата ремонтують, вшивають застібки. Кажуть на стику сезонів таких замовлень завжди багато.
Забезпечення матеріалами
Від початку повномасштабного вторгнення й донині тканину волонтерам передають люди, нерідко такі самі волонтери, буває що дарують залишки з виробництв. Тут з радістю приймають усе – аби було з чим працювати й робити якісні вироби.
Велику роль грає фурнітура й тканина, яка йде на речі для військових, їх пан Дмитро закуповує сам:
«В мене є бізнес окрім волонтерства, тож це на моєму забезпечені. Є благодійні внески, але наразі вони не такі значні. Наприклад, ми інколи проводимо благодійні концерти та ярмарки, з останнього вдалося зібрати близько трьох тисяч гривень – кошти пішли на тканину для сіток», – розповідає пан Дмитро.
Плетіння сіток є однією з галузей ГО «ЛЕВ», яка діє від початку повномасштабного вторгнення. Плетуть на двох локаціях – на базі Левів та в приміщенні дитсадку.
В дитячому садочку плетінням сіток займаються матері та дружини військових, Леви надають їм матеріали, а сітки жінки відправляють своїм синам та чоловікам.
І це ще не все!
Усі працівники в майстерні забезпечені обідом! Адже окрім пошиття й плетіння сіток, Леви від початку займаються й приготуванням їжі для військових. Волонтери акумулювали сили місцевих фермерів та аграріїв і на сьогоднішній день готують абсолютно усе – від звичайних блюд, до консервації та випічки. Продукти наразі надають, як фермерські господарства, так і військові для яких працюють дівчата. Завідує кухнею пані Юлія:
«24 лютого я прийшла до міського голови й попросила надати мені приміщення під ці потреби. З першого березня ми розпочали працювати й от по сьогоднішній день цим і займаємося – годуємо наразі близько 200 людей за раз. Бувало й таке, що готували на 600 осіб», – розповідає пані Юлія.
Зупинятися Леви не планують! Організація вже має сталий вигляд і відома далеко за межами Запорізької області. Однак пан Дмитро шуткує, що після перемоги не планує ставити пошиття на комерційні рейки:
«Ми всі багато працюємо зараз, тож після перемоги ми плануємо відпочити!».
Авторка: Марина Авотинь