Не менше 50 регіональних медіа Запорізької області закрилися. Два запорізьких журналісти загинули. Двох запорізьких журналістів поранено. Вісім регіональних медійників все ще знаходяться у російському полоні. 24 лютого 2022 року війна увірвалася в життя запорізьких медійників так само жорстоко, безпринципно і неочікувано, як і до всіх українців, і, як і всім, в момент змінила їх життя. Втім за 1000 днів війни віддані професії медійники зміцніли, об’єднались, продовжили жити і захищати базові цінності нашої країни. А ще – з нуля будувати нові формати роботи в релокації, відновлюватися від поранень, битися за існування своїх проєктів і виживати всупереч безкінечним атакам російських окупантів на місто і область. Можливо, колись, після війни, вони зможуть відреагувати накопичений біль від втрати землі, яку забрали і не повертали так довго, медіа, які знищили, колег, які зрадили, і тих, хто ніколи не повернеться. Зараз запорізькі медійники – це єдиний організм, об’єднаний спільними цілями, який виплавився за майже три роки війни і став реальною впливовою силою регіона.
24 лютого 2024 року: до і після
Запорізький регіон – один з тих, де медіа найбільше постраждали від російської агресії. У першу чергу, через те, що армія РФ у перший місяць повномасштабного вторгнення окупувала майже 70% території області. Там жили наші люди і було багато українських локальних медій. Альтернатив для них після окупації залишили небагато: або піти на службу до окупантів, або закритися і спробувати врятуватися, бо позитивні настрої агресорів з місцевими медійниками Мелітополя, Бердянська, Полог, Токмака, Енергодару і інших міст і громад, миттєво змінювалися на переслідування і залякуванння тих, хто не погодився на співпрацю. Тож, регіональні медіа і їх співробітники окупованих і не окупованих територій мали дуже різні стратегії виживання.
Медіа окупованих територій
Це досі боляче згадувати. Те, як планомірно російські окупанти захоплювали нашу землю, наших людей і наші медіа. Як і в усіх тимчасово захоплених територіях, окупанти одразу почали вимикати українське мовлення. Майже одразу було заблоковано мовлення в Мелітополі і Бердянську: 28 лютого окупанти захопили телевежу в Мелітополі, а згодом почали трансляцію російських телеканалів у Мелітополі. Те ж саме відбулося і в Бердянську. А потім і на інших тимчасово окупованих територіях. Окупанти не тільки вимикали мовлення. Вони переслідували журналістів і захоплювали редакції. Починали з “розмов”, коли заходили туди озброєні, аби дізнатися “настрої”. Завершувалося це все призупиненням роботи редакцій, а потім і її захопленням.
На початку березня таким чином вони захопили в Бердянську будівлю місцевого медіахолдингу “ПРО100”. Потім, у Мелітополі, викрали кількох працівників редакції «Мелітопольські відомості» (МВ). У Токмаці, у пошуках редактора районної газети «Наше місто – Токмак» Віталія Голода, розтрощили його квартиру. В Енергодарі місцеве телебачення припинило мовлення. «З окупантами не співпрацюємо!» – написала редакція на своїй сторінці 13 березня, через девять днів після вторгнення і окупації міста російськими загарбниками. І не одна вона. Всюди припинили друкуватися локальні газети, закрилися майже всі онлайн-медіа, замовкло радіо і виключилося телебачення. Залишилися працювати або зрадники, як-то телеканал самопроголошеного губернатора окупованої частини Запорізької області Балицького “МТВ-плюс”, або поодинокі проукраїнські медіа, як-то “РІА Мелітополь”, який згодом, через викрадення, шантаж, погрози і залякування, окупанти змогли забрати під свій контроль.
Власне, через окупацію території Запорізької області, регіон втратив таку велику кількість медіа. Невелика частина редакцій релокувалася і продовжила працювати. Приміром, бердянська “Приморка.City”, яка створює контент для своєї аудиторії, працюючи із Запоріжжя. Співробітники редакції РІА Мелітополь працюють в медіа РІА Південь, яке вони створили як альтернативу захопленому російськими агресорами ЗМІ.
Частина медійників із захоплених ЗМІ, у більшості своїй, виїхала з окупованої території, частина – на свій ризик залишилися жити в окупації. Ті, хто виїхав, або пішли з професії, або знайшли реалізацію в журналістських проєктах Запоріжжя, Києва і інших міст. Ті, хто залишились, або пішли з професії назавжди, або знаходяться у полоні. Ще одна категорія медійників окупованих територій – медіаколаборанти, зрадники, які пішли на співпрацю з ворогом.
Медіа вільної від окупантів території
Як і в усіх регіонах, початок повномасштабної війни вдарив по всіх локальним газетам. Припинили друк, тимчасово або на весь період війни, що триває, всі регіональні видання, зокрема, найбільші обласні щотижневики МІГ (пізніше, за можливості, вони стали випускати паперові спецвипуски, також весь час працював сайт), Панорама, “Запорізька правда”, тощо. Поступово почали закриватися телеканали і деякі онлайн-проєкти. Власне, повномасштабна війна показала реальні мотивації частини власників: вони просто припинили підтримувати медіа. Закриття регіональних телеканалів в Запоріжжі стали дуже резонансними. Бо це сталося не просто через нестачу фінансів чи проблеми безпеки. Редакція телеканала ТВ-5 з 20-річною історією, який належав Рінату Ахметову, дізналася про те, що їх більше немає, фактично з новин. Їх ліцензію анулювали у липні 2022 року.
Телеканал “Алекс”, який пропрацював близько 30 років, припинив мовлення з лютого 2023 року. Його власника, В’ячеслава Богуслаєва, який володів і заводом “Мотор Січ”, нині судять за державну зраду і пособництві державі-агресору. Коли стало відомо про цю підозру, співробітники телеканалу почали звільнятись і, власне, на момент припинення мовлення, ТРК вже не працював. Продовжило роботу муніципальне медіа МТМ (яке до повномасштабного вторгнення називалося телеканал Z і перейменувалося, коли ця літера стала символом війни проти України) і Суспільне Запоріжжя.
Як і всюди, із самого початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну більшість редакцій регіону перелаштувалася на воєнну журналістику. На початку війни запорізькі онлайн-медіа отримали сильний сплеск зростання аудиторії, особливо власних соцмереж. Саме вони почали нові проєкти. Наприклад, в 061.ua одразу фіксували воєнні зрочини РФ. Пізніше на сайті з’явився проєкт “Життя громад під обстрілами”, де журналісти пишуть про життя громад, які межують із зоною бойових дій у Запорізькій області або перебувають у сірій зоні. Ще редакція робила проєкт з історіями людей, які виїжджають зі своїх домівок, проєкт по підтримці волонтерів, про бізнес, який започаткувався на нашій території під час війни. Inform.zp.ua ще на початку війни започаткував проєкт Незмламні – про волонтерські й громадські ініціативи, які зʼявилися в Запоріжжі після повномасштабного вторгнення. Окремим центром уваги для них є новини з і для окупованих територій. На віжн-радіо “На дотик” з березня 2022 року з’явилося щотижневе я у форматі суспільно-політичного телерадіомаратону “На шляху до Перемоги”. А від квітня започаткували серію культурно-просвітницьких програм “Творчість під час війни”. Власне запорізькі онлайн-медіа виявилися найстійкішими до викликів війни.
Медіа сірих зон
Лінія зіткнення, яка перерізає всю Запорізьку область, перерізала і можливість повноцінної роботи локальних і гіперлокальних медіа, які працювали на цій частині вільної території області, де безперервно точаться воєнні дії і йдуть обстріли російськими агресорами. Гуляйполе, Оріхів – міста Запорізької області, які знаходяться під контролем України, але не можуть повноцінно функціонувати. Потерпають від цього і медіа. Втім, медійники не здаються. Наприклад, газета “Голос Гуляйпілля” релокувалася до Запоріжжя і продовжує працювати, доставляючи газети громаді всупереч всім ризикам. Нещодавно примміщення її редакції потрапило під обстріл російськими ракетами. Вибуховою хвилею їми пошкодила вікна, стелі, обладнання. Але редакція продовжує роботу.
Втрати війни: полон, поранення, загибель
За 1000 днів війни запорізька медіаспільнота втратила двох журналістів, які загинули, захищаючи нас від російських агресорів. 18 березня 2022 року в районі Волновахи, загинув захищаючи Україну від російських окупантів, редактор запорізького сайту misto.zp.ua Олег Якунін. У квітні 202024 року був визнаний загиблим Олег Шемчук – запорізький журналіст-розслідувач, який воював у лавах Збройних сил України і зник безвісти 15 вересня 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу Бахмута Донецької області.
У полоні російські окупанти тримають не менше восьми регіональних медійників і медійниць. Більшість з них – адміністратори двох українських телеграм-каналів, “РІА Мелітополь” і “Мелітополь – це Україна”, які продовжили працювати в окупованому російськими агресорами Мелітополі. Іх затримали 20 серпня 2023 року і тепер всіх звинувачують у тероризмі. Це – Костянтин Зиновкін, Марк Каліуш, Яна Суворова, Георгій Левченко, Олександр Малишев, Максим Рупчов. А ще – колишня журналістка “РІА-Мелітополь” Анастасія Глуховська, яку затримали у серпні 2023 року разом з адміністраторами телеграм-каналів. Також серед полонених залишається журналістка на пенсії Ірина Левченко з Мелітополя, яку росіяни викрали разом з її чоловіком Олександром на початку травня 2023 року.
На початку квітня у Запоріжжі під час обстрілу 5 квітня дістала поранення власна кореспондентка Укрінформу Ольга Звонарьова. Тоді ж отримала поранення і журналістка ТСН каналу 1+1 Кіра Овес. Зараз Ольга проходить реабілітацію і після важких поранень фактично повернулася до роботи. Кіра, яка тоді отримала поранення у скроню, теж продовжує працювати.
У жовтні 2023 головний редактор видання “Заборона” Даниил Леховіцер постраждав унаслідок ракетної атаки на Запоріжжя. Журналіст родом із Запоріжжя перебував у центрі міста в будинку, в який влучила російська ракета. Під час атаки він був на третьому поверсі будинку. Після влучання ракети четвертий поверх обвалився, і його заблокувало в зруйнованому будинку. Він живий.
У серпні 2023 року внаслідок російського обстрілу міста Оріхів була знищена квартира директорки Асоціації регіональних видавців України Оксани Бровко. Окупанти поцілили в багатоповерховий будинок, де розташована її квартира. В результаті, повністю згоріли і квартира, в якій вона із сімʼєю мешкала в дитинстві, і будинок, у якому до війни жила її мама.
Частина журналістів пішла з професії на фронт. Продовжують нести службу із захисту країни запорізькі медійники: власний кореспондент 1+1 Яков Носков, редактор і журналіст Богдан Василенко, журналіст “Суспільного Запоріжжя” Герман Дубінін, журналіст “Акцент” Ігор Гур’єв. І всі їх колеги донатять, моляться і вірять, що вони повернуться живими і неушкодженими.
Завтра, яке настане
Безпека запорізьких журналістів залишається одним з основних завдань для збереження медіаресурсу області. Запорізькі й іноземні журналісти їздять робити репортажі в зони бойових дій, сірі зони, і це продовжує залишатися небезпечним. Наразі російські агресори майже щодня обстрілюють Запоріжжя Кабами і всіми іншими можливими ракетами і бомбами. Втім, журналісти тримаються. Допомагає у цьому і Медіабаза Запоріжжя, яка відкрилася в місті у грудні 2022 року завдяки підтримці Інститут масової інформації.
Взагалі про перші місяці підтримки ІМІ журналістам по регіонах з початку повномасштабної війни можна писати книгу. Запорізькі медійники, як і більшість журналістів, не готувалася до війни, бо мало хто міг дійсно уявити, що це станеться. Тож, перші тижні і місяці повномасштабної війни ІМІ і його команда всіма можливими і неможливими способами доставляли по регіонах бронежилети, які проходили нереальні маршрути з-за кордону до журналістів на місцях, каски, аптечки, старлінки, супутникові телефони, турнікети. А ще – смартфони, комп’ютери, і гроші – для тих, кому вони були дуже потрібні для евакуації або для підтримки роботи тут і зараз. Пізніше ІМІ забезпечувало запорізьких медіників генераторами, екофло, павербанками – тим, що давало триматися, не дивлячись на блекаути, які створювали і продовжують створювати російські агресори.
Зараз, після 1000 днів повномасштабної війни, медійники вже мають підтримку, захист, знання і можливості їх отримати завдяки мережі Медіабаз, які працюють у 13 регіонах, а скоро їх кількість збільшиться ще. І це – хороші новини. Як і те, що в Запоріжжі, не дивлячись на те, як окупанти утюжать місто, закидаючи запорожців ракетами, а медійників ще й DDoS-атаками і перманентними погрозами, медіа продовжують жити і розвиватися.
Чого тільки вартує відкриття під час війни двох якісних проєктів – Відбудова Запоріжжя і SODA. Продовжують жити і розвиватися і самі запорізькі журналісти. Вони фіксують злочини РФ проти людей імедіа, показують світу ціну, яку Україна платить за безумства країни-агресора, їх тексти стають основою для розслідувань злочинів, їх фото виставками їздять по Європі і навіть потрапляють у кліпи Pink Floyd. У них залишається ще купа проблем – з безпекою, комунікацією з владою, з громадою, в кінцевому рахунку, з собою. Але вони продовжують працювати і будуть робити ще стільки днів, скільки буде потрібною. Бо хто, як не вони, бо коли, як не зараз.
Наталія Виговська, регіональна представниця Інституту масової інформації в Запорізькій області
Написання цього блогу стало можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через проект USAID «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією Internews. Зміст матеріалів є виключно відповідальністю ГО ”Інститут масової інформації” та необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Internews