Після російських обстрілів у Запоріжжі на місця ударів першими виїжджають рятувальні служби, серед яких присутні й патрульні поліцейські. Вони разом з рятівниками ДСНС витягують людей з-під завалів, надають першу домедичну допомогу та психологічну підтримку постраждалим.
Журналісти Inform.zp.ua поспілкувалися із патрульними поліцейськими Станіславом Рибицьким та Андрієм Ягньоном, які з початку повномасштабного вторгнення допомагають на місцях прильотів. Про стрес від перебування біля руйнувань, історії порятунку та звикання до обстрілів – читайте в цьому інтерв’ю.
Про виїзди на місця ударів
30-річний Станіслав Рибицький працює в патрульній поліції з 2016 року та має звання старшого лейтенанта. А його 33-річний напарник капрал Андрій Ягньон служить патрульним протягом останнього року. Обидва поліцейських виїжджають на місця російських обстрілів у Запоріжжі, щоб допомогти постраждалим та іншим службам у порятунку людей.
Патрульні відправляються на місця прильотів після повідомлення людей про пошкодження будинку на номер “102”. Також службовці можуть самі виїхати допомагати, якщо знаходяться на зміні. Під час виїздів вони нерідко застосовують професійні навички та знання, які отримали на спеціальних курсах.
“На мою думку, було дуже добре, коли працівників почали направляти на курси домедичної підготовки. Нам демонструють, як правильно накладати турнікети та робити серцево-легеневу реанімацію”, – розповідає Станіслав Рибицький.
Що відбувається на місці
Станіслав та Андрій виїжджають на місця ударів попри ризик повторних обстрілів росіян. Патрульні кажуть, що в такі моменти у них зникає страх за своє життя і вони швидко виїжджають на допомогу іншим, одягаючи захисне спорядження.
“Завжди є ризик, але по-іншому ніяк. Приїжджаєш і допомагаєш. Всі переживають, я переживаю, впевнений, що мій напарник також переживає. Але якщо ти приїжджаєш і нікого немає (інших екстрених служб на місці, – ред.), ти ж не можеш просто стояти в стороні”, – каже Станіслав Рибицький.
Наслідки російських обстрілів – це завжди знищення мирних життів запоріжців. Попри емоційну стійкість, іноді патрульних вражає масштаб руйнувань домівок. Один з таких випадків стався під час виїзду Станіслава в пошкоджений ракетним обстрілом будинок на вулиці Сталеварів восени 2022 року.
“Я тоді взагалі був у шоці. По-перше, ми заїжджаємо: там всюди пахло газом, тобто там були пошкоджені труби. Темно, нічого не видно, все в пилу. Хтось з-під завалів кричав, когось дістали. Коли ми туди приїхали, ДСНС вже були на місці й почали надавати допомогу. Коли пил осів, я побачив, як повністю обсипалася задня стіна багатоповерхівки. А на маленькому клаптику підлоги в крайній квартирі стояв чоловік. Його врятували”, – згадує патрульний.
Порятунок постраждалим
За словами Станіслава, перші 15-20 хвилин після вибуху, люди перебувають у шоковому стані. Вони майже не реагують на слова рятувальників, тому екіпаж патрульних намагається підібрати слова, щоб заспокоїти людину.
У деяких ситуаціях поліцейські не кажуть потерпілим всі обставини обстрілу. Одна з таких історій трапилася під час виїзду Андрія та Станіслава на місце удару в пошкоджений приватний будинок. У домі під завалами перебувала пенсіонерка, а поруч з будівлею на землі без свідомості та без поранень лежав її син.
“Цю бабусю витягнули, нам допомагали місцеві люди, які живуть поруч. У них теж був шок, я намагався ними керувати, казав “підіймайте, виносимо, тягніть за мною”. Син помер, але я їй сказав, що з сином все добре та його забрала швидка. На той момент сказати про те, що вона втратила єдиного сина я не міг. Мені здається, це було правильно, тому що вона на місці цього не пережила б”, – розповідає Андрій Ягньон.
Буденність обстрілів
Майже за три роки повномасштабного вторгнення Станіслав Рибицький був на багатьох місцях обстрілів у Запоріжжі. Як каже поліцейський, у порівнянні з першим роком війни, зараз він почувається більш зібраним під час виїздів.
“На початку війни кожен по-своєму переживав відчуття страху. Але з часом все перетворилось на буденність. Зараз вже все на автоматі робиш”, – каже Станіслав.
На запитання про те, як поліцейські справляються зі стресом після важких виїздів, Станіслав каже коротко “я просто звик”. А його напарнику Андрію допомагає проводити більше часу з родиною.
“Коли помирає людина, до ранку важко, що не вдалося врятувати. Всюди дуже важкі ситуації, шкода на все це дивитися. На кожному виклику всім хочеться допомогти, але не всім вдається”, – каже Андрій.
Емоційна частина виїздів на місця обстрілів
Зазвичай, читаючи новини про вибухи у Запоріжжі, містяни відчувають біль та ненависть до росіян. Однак патрульні поліцейські кажуть, що неможливо порівнювати емоції від перебування безпосередньо на місці удару.
“Наживо все набагато емоційніше. Коли ми дивимось в телефоні: зруйнований будинок, хтось з перемотаною головою. А коли туди приїжджаєш: крики, стогони та повний хаос. Навіть словами не передати. Приїжджаєш, допомагаєш, потім починаєш відмиватися і лише тоді усвідомлюєш “реально, де я був”. Нікому не бажаю, щоб там хтось опинився, тому що це дуже емоційно важко”, – каже Станіслав.
За рік служби у патрульній поліції Андрій не потрапляв на масштабні руйнування багатоповерхівок. Однак найважчим у роботі для нього є побачити дітей, які отримали поранення чи загинули внаслідок російського обстрілу.
“Саме у будинок я не потрапляв, але особисто для мене, коли я їду на виклик взагалі відсутній страх та інстинкт самозахисту, хоча він повинен бути. Найбільше я боюся на таких викликах побачити маленьких дітей, для мене це найбільший страх, тому що я сам батько, у мене доньці 2 роки. Я боюсь цього, більш нічого не боюся. Бачити як страждають діти – це жах”, – каже Андрій.
Мотивація допомагати
Для Станіслава та Андрія допомога постраждалим після російських обстрілів є мотивацією продовжувати свою роботу. Порятунок життя запоріжців у критичних ситуаціях є пріоритетом для патрульних, навіть попри ризик для свого життя.
“Одна мотивація – приїхати й врятувати людину, якщо ти там перший. Або приїхати та допомогти ДСНС або “швидкій”. Тобто приїхати й зробити якесь добро. По-іншому ніяк”, – Станіслав.
За словами капрала Андрія Ягньона, всі спеціальні служби відіграють величезну роль у порятунку людей після атаки росіян на Запоріжжя. Патрульний відчуває відповідальність перед містянами та каже, що “більше нікому цим займатися”.
“Мрію, щоб закінчилась війна, я повернувся до себе додому в Комишуваху у свою квартиру, щоб мої батьки жили там. Все одно мене тягне в рідне селище”, – говорить Андрій Ягньон.