Перша піцерія в Запоріжжі, де почали готувати піцу в дров’яній печі має однойменну назву “Піца на дровах”. Мережа закладів працює в місті вже 8 років, переживши часи пандемії та виживаючи зараз під час повномасштабної війни.
Микита Мінциковський є власником запорізької мережі піцерій “Піца на дровах”. Перший заклад він разом із сім’єю відкрив у 2013 році, проте згодом його довелося зачинити. Знову розпочавши бізнес у 2017 році, заклади Микити не припиняли працювати навіть попри “ковідні” часи та повномасштабне вторгнення.
Як живе та розвивається бізнес чоловіка за 50 кілометрів від лінії фронту, під час віялових відключень світла та росту інфляції – читайте в цьому інтерв’ю.
Вперше в місті
У Запоріжжі у 2013 році вперше створили піцерію, де готували страви саме в дров’яній печі. Звідси й пішла назва закладу. До цього аналогічні піцерії існували лише у Львові та Києві.
“Це зараз у нас в місті близько 300 піцерій. Є мережі компанії, які складають нам велику конкуренцію зараз. Але коли ми все тільки починали, такого й близько не було. Ми входили й зараз є в п’ятірці найпопулярніших піцерій міста”, – зазначає власник.
Також він додає, що ще близько 10 років тому піца не була такою популярною стравою, яку могли замовляти люди. До того ж й не було такого асортименту.
Зараз в меню закладу 45 піц та 20 наборів. За словами пана Микити, до нього навіть при такому виборі, від клієнтів надходять прохання створити нові пропозиції. Саме тому власник вдається до експериментів. У соціальних сторінках піцерії та особистій сторінці власника закладу можна часто побачити відео, де він пропонує нові рецепти страв. Як от, піца з пельменями або з оселедцем.
“З’явився великий вибір, широкий асортимент піц, тому клієнти стали вибагливі, й просять здивувати їх чимось”, – розповідає пан Микита.
Розпочинаючи свій бізнес у 2013 році, він зізнається, що не був спеціалістом у сфері громадського харчування, тому довелося розбиратися зі всім самостійно. Попрацювавши близько двох років, заклад на набережній міста довелося зачинити, проте запал мати піцерію залишився. Щоб реалізувати цю ідею, пан Микита пішов працювати в інші заклади. Він прагнув навчитися вибудовувати систему роботи, комунікації з персоналом та менеджменту багатьох процесів. У 2017 році, набравшись досвіду та знань, він розпочав власну справу.
Пан Микита зазначає, щоб зрозуміти кожен аспект свого підприємства, потрібно розбиратися у всіх процесах.
“Я хотів мати власний заклад, і для того, щоб зрозуміти, як ним керувати, починаючи від приготування піци й закінчуючи процесом доставки, я на кожному етапі був залучений. Сам розвозив замовлення, можу готувати піцу, розумію час видачі завмовлення. Це те дійсно, від чого я отримую задоволення – розуміти повністю кожен аспект”, – розповідає власник піцерії.
Виклики для піцерії: конкуренція та неплатоспроможність клієнтів
У перші дні повномасштабного вторгнення заклад відкрився не в усіх точках міста. Пан Микита зазначив, що так сталося через те, що його співробітниці сильно нервували через ситуацію в країні, деякі з них мали родичів на території Запорізькій області, яку невдовзі зайняли росіяни.
Проте, за словами власника закладу, ті точки, які були відкриті в перші дні, не могли зачинитися через великий потік клієнтів.
“Ми ледве зачинилися. Ми хоч і не виробники солі та консерв, але люди в паніці замовляли в нас по 10-20 піц”, – розповідає пан Микита.
Проте він згадує, що в ті дні було складно працювати всім. Тому до 9 березня заклади були зачинені.
“Після того у нас 60% персоналу не вийшло на роботу. Хтось виїхав, хтось просто зник зі зв’язку. Зі мною залишилися ті люди, які працювали до вторгнення вже декілька років”, – каже власник піцерії.
В часи запровадження комендантської години в Запоріжжі, яка розпочиналася о 18-й вечора, заклади зачинялися раніше на дві години, аби працівники встигли доїхати додому.
“Але навіть тоді ми продавали набагато більше піц, заробляли, аніж зараз, працюючи з 10:00 до 22:00”, – додає власник.
На його думку, це сталося, частково через втрату постійних клієнтів, які виїхали із Запоріжжя до більш безпечних регіонів чи за кордон через війну. Натомість, зауважує пан Микита, на їх місце спершу приїхали доволі забезпечені переселенці.
“Згадую випадок, коли до нас приїхали біженці з Маріуполя, які вибралися з міста як тільки відкрили гуманітарний коридор. Це був чоловік з жінкою, які приїхали з дітьми в машині під кінець робочого дня. Вони були всі чорні, видно, що машина постріляна. Вони попросили їх нагодувати, ми готові були зробити це абсолютно безкоштовно. Але чоловік відкрив гаманець, який аж тріскав від кількості готівки, він наполягав, аби ми взяли кошти. Врешті ми домовилися нагодувати їх з 50% знижкою”, – розповідає пан Микита.
Тоді, за його словами, багато таких переселенців залишалися в Запоріжжі, у них був запас коштів, тому витрачали гроші в місті.
Зараз робота закладу ускладнилася через високу конкуренцію та невелику кількість платоспроможних клієнтів.
“Порівнювати “середній чек” на початку повномасштабного вторгнення та зараз це не має сенсу. Тому що відбулася інфляція. Якщо раніше ми підвищували ціни двічі на рік через інфляцію, то зараз ми це робимо кожні два-три місяці. Тому що віялові відключення, робота на генераторах, продукти дорожчають, дуже багато факторів, які впливають на підвищення цін. Наші розходи зросли”, – каже власник закладу.
Вплив мобілізації
Ще одним викликом для закладу харчування стали мобілізаційні заходи. Пан Микита зазначає, що йому стало складно знайти молодих людей, які були б готові працювати кур’єрами.
“У мене було 10 кур’єрів, з них 8 отримали повістки. З кур’єрами та водіями зараз величезна проблема, раніше такого не було”, – каже пан Микита.
У планах чоловіка ще до повномасштабного вторгнення було відкрити ще одну точку в місті, але наразі він поставив цю ідею “на паузу” частково через брак кадрів.
“Ми не знаємо, що буде далі. Можливо, це правильно чи неправильно, але я зайняв позицію підтримувати зараз те, що є.
Зараз з цінами на світло, податками, зростання цін на паливо, доставка подорожчає. Все одне за одне чіпляється, таким чином працює бізнес у прифронтовій зоні”, – підсумовує чоловік.
Власник закладу ділиться, що він, як і мільйони українців, прагне перемоги України, звільнення Запорізької області та інших окупованих територій.
“Ми хочемо бути впевненими в завтрашньому дні, чекаємо на повернення гостей нашого закладу. Дякуємо ЗСУ та воїнам, завдяки яким ми можемо працювати в тилу”, – каже Микита Мінциковський.
Фото надані героєм матеріалу
