35-річний Олексій Черечукін із Запоріжжя, будівельник за професією, з перших днів повномасштабного вторгнення добровільно пішов до військкомату. Після того, як вистояв довгу чергу, був зарахований до 110-ї окремої бригади територіальної оборони. Він воював у найгарячіших точках Запорізької, Дніпропетровської та Донецької областей. Під час боїв біля села Приютне Олексій отримав серйозну мінно-вибухову травму.
Наразі військовий проходить реабілітацію в місцевому центрі протезування “Сміливий крок” і вчиться ходити на протезі. Inform.zp.ua вдалося поспілкувалася з Олексієм та поспостерігати за його реабілітацією.
Перевірка тимчасового протеза
Нас запросили до протезної майстерні, де Олексій Черечукін разом із протезистом Олексієм Яценком перевіряли його тимчасовий протез. Обох непокоїв звук, який виникав під час використання протеза. Протезист намагався знайти джерело проблеми: скручував шурупи, перевіряв, як протез взаємодіє з підлогою, і знову одягав пристрій на ліву ногу Олексія, щоб той міг протестувати його в русі.
Через деякий час Олексій жартома сказав:
“Можливо, вже досить? Начебто я нормально ходжу в ньому.”
Проте протезист продовжував налаштовувати протез, шукаючи причину зайвого шуму, періодично кидаючи його ступнею вниз, наче футбольний м’яч. Військовий покірно сидів і спостерігав за процесом.
Процес створення протеза
У процесі роботи ми мали змогу оглянути майстерню, де для Олексія збирали тимчасовий стегновий протез. Протезисти враховували вагу, зріст та його анатомічні особливості. Точність цих вимірювань надзвичайно важлива, оскільки найменша похибка може призвести до дискомфорту. Після цього відбуваються такі етапи: створення гіпсових зліпків, заливка смолою, випилювання гіпсу, модифікація приймача для кукси та остаточна збірка протеза. За допомогою лікувально-тренувального протеза житель Запоріжжя вчиться ходити.
Протезисти ретельно спостерігають, чи не натирає він, чи відповідає розмірам, і чи немає дискомфорту при використанні. Ці спостереження допоможуть у виготовленні постійного протеза, який буде служити близько трьох років. Після цього терміну протез доведеться замінити на новий.
Довгоочікуване знайомство
Олексій 1989 року народження, корінний уродженець Запоріжжя:
“Я тут народився, закінчив школу, працював будівельником. Мені дуже подобалася моя робота. Ми об’їздили майже всю Україну. Через деякий час треба буде думати, куди себе прилаштувати, якою справою себе зайняти. Планів дуже багато. Однак наразі головне – вилікуватися, ” — розповідає він.
До початку повномасштабного вторгнення чоловік вже мав військовий досвід, адже проходив строкову службу. У перші дні війни Олексій пішов до військкомату і через п’ять днів був мобілізований до 110-ї окремої бригади територіальної оборони (110 ОБрТрО, в/ч А7038). Воював у найгарячіших точках — Донецькій, Дніпропетровській і рідній Запорізькій областях, виконуючи різноманітні завдання:
“На фронті я був і кулеметником, і гранатометником, і протитанкістом, і навіть розвідником. Різні задачі доводилося виконувати. Звісно, не один я там був такий унікальний та різноплановий.
Взагалі кожен з хлопців був зайнятий справою. Не було часу на байдикування. Не всі мали універсальні навички, але кожен знаходив собі роботу. На фронті важливо мати стійку психіку. Інакше ви ризикуєте наразити на небезпеку себе, або свого побратима.” — згадує Олексій.
Цього року він отримав важку мінно-вибухову травму поблизу Приютного.
“На моїх позиціях вибухнула міна. Звичайна справа. Особливо розповідати нема про що. Просто підірвався на міні.
Взагалі, я мало що пам’ятаю, бо тривалий час був у комі. Мабуть, спочатку мене доправили до Покровська, потім до Запоріжжя, а вже потім до Дніпра. Тільки там я вийшов з коми.”
Олексія підтримували рідні, близькі та друзі. Побратими також навідувалися, щоб підняти бойовий дух:
“Мені ще довго лікуватися. В руці немає ліктьового суглоба, робитиму ендопротезування в Києві. Крім того, очі, слух — все це потребує уваги, і я над цим працюю, ” — ділиться військовий.
Попри бажання говорити на будь-яку тему, було помітно, що Олексію стає важко продовжувати розмову. Він почав запинатися, і хоча спочатку здавалося, що він відкритий до спілкування, розмова на цю тему стала важкою. І це зрозуміло. Зараз багато військових потребують кваліфікованої психологічної допомоги. Однак і важливо розуміти, що не всі її потребують, тому не варто нав’язувати власну думку щодо цього.
“Я не звертався за допомогою до психологів. Знаю, що багатьом вона потрібна, втім я непогано і сам справляюсь. Я живий, зараз на реабілітації, підлікуюся й знову можна жити повноцінним життям. Можливо, навіть з’їжджу колись на риболовлю. Колись мав таке хобі. Їздили з хлопцями до Білої церкви. Зараз трохи не до цього”, – каже він.
Повернення до Запоріжжя
Після того, як рана загоїлася, почався новий, надзвичайно важливий етап — реабілітація. Від того, як цей процес проходитиме, залежить, чи зможе людина повноцінно користуватися протезом. Олексій не гаяв часу і почав терміново шукати заклад, який спеціалізується на безплатній комплексній допомозі для людей, що пережили ампутацію кінцівок. Так він знайшов центр “Сміливий крок” у рідному Запоріжжі.
“У мене не було багато часу на роздуми, треба було швидко визначатися. Якщо чесно, я спочатку думав, що в Запоріжжі є лише один такий центр, але тут мені пояснили, що у нашому прифронтовому місті є аж п’ять закладів, де займаються протезуванням, ” — розповідає Олексій.
Для початку йому довелося зібрати всі необхідні документи, щоб мати змогу отримати протез безплатно. Олексій звернувся до ЦНАПу, подав заяву на забезпечення протезом, надав довідку від командира про обставини травми, а також додав паспорт, ідентифікаційний код та посвідчення учасника бойових дій. Після того, як усі документи були схвалені, Олексій одразу зв’язався з центром “Сміливий крок”.
“Маючи потужну базу, ми відкрилися минулого року з чіткою метою. Все необхідне обладнання було закуплено за грантові кошти від посольства Словаччини. Проте прості протезні центри – це одна справа. Наприклад, коли у людини з діабетом ампутують кінцівку, після лікування її направляють для отримання протеза. Інша річ – військові. Вони часто мають не лише ампутації, а й безліч супутніх травм або захворювань, які потребують комплексного лікування одночасно. Для цього потрібно перебувати на стаціонарі. Наша лікарня забезпечує їм таку можливість, ” — пояснює завідувачка протезного відділення центру “Сміливий крок” Анастасія Юзефович.
“Ми надаємо безплатний реабілітацію для всіх: осіб з інвалідністю, військових і цивільних. У нас все розташовано в одній будівлі — лікарня, реабілітаційний центр і протезний заклад. Це надзвичайно зручно, оскільки пацієнтам не потрібно відвідувати безліч різних установ. Усе можна зробити на місці. Буває, що до нас приїжджають цілими родинами. Ми навіть підтримуємо зв’язок з багатьма пацієнтами після того, як вони завершують курс лікування і повертаються додому”, – розповідає Анастасія.
Олексій перебуває в лікарні вже близько двох тижнів, проходячи реабілітацію. Йому особливо подобаються фізичні навантаження — він майже не відчуває болю чи втоми. Раніше його непокоїли фантомні болі, але зараз вони зникли. Хоча іноді він все ще “відчуває” свою ліву ногу.
“Навіть зараз я сиджу й відчуваю ліву ногу. Інколи хочеться її почухати, хоча я чудово розумію, що мені її ампутували. Не знаю, як це працює, ” — зізнається Олексій.
До кімнати заходить технік-протезистка Наталя Божко, щоб відвести Олексія до залу зі спортивним спорядженням. Там він тренується ходити на біговій доріжці, що допомагає йому пристосуватися до протеза та покращувати фізичний стан.
“Іноді доводиться його зупиняти, а він наполягає: “Ні, ще трохи’,” — сміється Наталя.
Ми разом прямуємо до тренувального залу. Під уважним наглядом Наталі Олексій впевнено йде по біговій доріжці, яку вона періодично зупиняє, щоб дати йому 1-2 хвилини на відпочинок, а потім знову запускає. На кожне питання про його самопочуття Олексій незмінно відповідає: “Все добре.”
Протезисти продовжують наглядати за військовим, зазнаючи, що за кілька тижнів ймовірно Олексій Черечукін зможе впевнено пересуватися за допомогою протезу та вирушить до столиці для подальшого лікування.
Як правильно поводитися поруч із людьми з протезом або відсутньою кінцівкою?
Перш за все, не варто ігнорувати або пильно розглядати людину з протезом. Така поведінка може викликати дискомфорт у ветеранів чи ветеранок, а кожен із них заслуговує на повагу і нормальне ставлення.
Уникайте запитань про травму або співчуття щодо ампутації. Для багатьох ці спогади можуть бути болючими. Наголошувати на травмі не варто – краще відзначте їхню силу і шлях, який вони пройшли. Якщо хочете допомогти, спершу запитайте, чи це потрібно.
Як пояснити дитині, що таке протез?
Щоб дитина не лякалася, поясніть, що протез допомагає людині рухатися, виконувати щоденні справи, бігати й стрибати, як і ті, у кого є кінцівки.
Навчіть дитину, що торкатися або вказувати на протез – недоречно, адже це частина тіла людини.
Не варто закривати дитині очі чи відвертатися. Людина з протезом заслуговує на повагу і рівне ставлення, без сорому.
