Божко Захару 11 років. Його батько загинув під час війни, а мама з сином були змушені покинути рідне місто Оріхів. Історія сімʼї Божко — це про втрати та випробування, це про українську реальність.
Життя до повномасшабного вторгнення
Захар народився у місті Оріхові Запорізької області. До повномасштабного вторгнення це було затишне містечко, в якому Захар провів свої перші роки дитинства. Там у нього була власна кімната, колекція машинок Hot Wheel та друзі, з якими вони разом безтурботно гуляли, катались на велосипедах або на скейті.
Та війна зруйнувала його дитинство, забравши у нього найдорожчу людину — батька. Його друзі розʼїхались, а його рідне місто щодня потерпає від обстрілів і вже майже на 90% знищено окупантами. Тож Захар з мамою були змушені переїхати до Запоріжжя.
Початок повномасштабного
Мама Захара, Ганна згадує, як розпочалось повномасштабне вторгнення, і як син переживає втрату: “Все розпочалось з того, що в шкільній групі написали про дистанційне навчання на декілька днів. Потім ми увімкнули телевізор, дізнались новини, і були шоковані. Ми тоді проживали у квартирі у панельному домі, тому спочатку переїхали в будинок до моїх батьків”.
Коли почались обстріли міста родина виходила з будинку, щоб перебігти у підвал, а над ними летіли уламки. Дуже часто вони ночували у підвалі. Потім родина Божко зіткнулася з проблемами з їжею, бо в магазинах майже нічого не було. Дитячі товари так взагалі неможливо було знайти. Потім почали видавати дитяче харчування і підгузки, а для Захара давали печиво і трохи цукерок з соком.
“Найбільше, як мамі, мені було страшно за дітей. Тому, 4 квітня 2022 року ми взяли трохи речей і поїхали до міста Запоріжжя. Звісно, це нове місце, тут все чуже, ми досі звикаємо і сумуємо за рідним домом”, – розказує жінка.
Сергій, батько Захара, ще з початку війни пішов добровольцем. Він розповідав, що вони “взяли трофейний танк”, Сергій його є відремонтував за власний кошт, навчився керувати танком. Але під час виконання завдання Сергій загинув у танку.
“Він, здається, що відчував свою смерть. Незадовго до цього ми розмовляли по телефону і він мені говорив: «Я скоро загину, бережи себе і дітей». Він — справжній герой для свого сина! Спочатку Захар дуже кричав і плакав, говорив, який поганий Путін. Згодом, завдяки підтримці друзів, які тепер знаходяться в Польщі, та обіймам зі мною, — все трохи минулося. Але, звісно, коли щось нагадує про батька, то сумує… Я намагаюся його завжди відволікати від постійних спогадів” — ділиться Ганна, мама Захара.
«Хочу в майбутньому стати програмістом»
Зараз Захару 11 років, він ходить в музичну школу, де вчиться грати на гітарі. А ще з маленьких років Захар захоплювався комп’ютерами і хотів навчитися самостійно створювати ігри.
Одного разу в інтернеті Ганна натрапила на інформацію про благодійний фонд «Діти Героїв», який допомагає дітям, що втратили батьків через війну. Жінка зареєструвалася, але не очікувала на таку допомогу. Родині одразу запропонували обрати онлайн-курси для Захара, які завдяки фонду він може відвідувати безкоштовно. Захар вирішив піти на курси з акторської майстерності та на ІТ-курси, щоб розвивати свою мрію — стати програмістом.
У майбутньому Захар мріє самостійно створювати комп’ютерні програми та ремонтувати або збирати комп’ютер.