14 червня – Всесвітній день донора крові. За статистикою, один донор крові може врятувати життя трьох людей. З початком повномасштабної війни потреба у крові тільки збільшилася. Запоріжанка Тетяна Затюлеппіна є постійним донором вже шість років. І за цей час вона встигла зробити 11 донацій крові в Україні та 57 донацій плазми крови в Австрії.
В інтерв’ю Inform.zp.ua вона розповіла, чому вирішила стати донором, як не боятися кровоздавання та чому не варто вірити в міфи про донорство.
Бути “ключем” життя
Мені було близько 25 років, і в мене захворіла родичка. Мене попросили терміново здати кров, адже маю першу “позитивну” групу. Думаю, чого б не спробувати, тим паче в мене був вільний час. Я здала кров, і мені було дуже приємно в цей день, пам’ятаю. Потім це якось забулося, а через десять років я побачила у фейсбуці пост, що у нас у Запоріжжі хлопець потрапив в аварію, потрібні були донори усіх груп крові. Я знову поїхала, там, до речі, вже було дуже багато охочих здати кров, які теж відгукнулися. Тоді мені в лікарні сказали, що в мене дуже гарні показники, дякували, що я здала кров. Я й сама медсестра, тому розумію, що хороші показники крові (а саме тромбоцити, рівень гемоглобіну) позитивно вплинуть на того, кому переллють мою кров.
Потім я стала постійним донором. Мені писали медпрацівники в соцмережах, коли була необхідність у крові, щоб я здавала кров. Я робила це раз на три місяці. Разів десять-одинадцять я зробила донацію. Це дуже приємне відчуття. Я відчуваю, що допомагаю іншим. Це така моя благочинність, яку я можу зробити. Колись я натрапила на такий лозунг “Станьте донором, і нехай в цьому світі б’є ключ життя”. Тоді я подумала, що буду цим самим “ключиком” стовідсотково!
Донорство за кордоном
Зараз я живу в Австрії, тут я знайшла медичний центр, де здаю саме плазму крові. І в мене саме сьогодні, у Всесвітній день донора, назначена 57 донація за трохи менше два роки мого життя у Відні.
Я дізнавалася в цьому центрі, куди йде плазма. Виявилося, що в них договір з онколікарнею, тобто моя плазма допомагає людям з онкозахворюваннями.
В мене навіть з’явилася мрія, що якщо найближчим часом війна і далі триватиме, то я хочу влаштуватися на роботу в цей медичний центр. Я добре роблю внутрішньовенні ін’єкції й дітям, і дорослим. До війни я в Запоріжжі працювала саме в лабораторії забору крові, деякий час в реанімації, тому в мене добре виходить потрапляти у вени.
Мені зараз 47 років, я веду здоровий спосіб життя років: не п’ю алкоголь, не палю, не вживаю м’ясо. Я прийшла до цього поступово, і коли я здаю кров, то розумію, що комусь це точно принесе користь.
Також я намагаюся бігати щоранку. Почала займатися цим років п’ять тому ще в Запоріжжі, тоді я починала бігати на Хортиці, потім бігала по декілька кілометрів по набережній разом з активістами групи “Бігове Запоріжжя”. В Австрії я також продовжую бігати майже щоранку по 10-20 кілометрів.
Міфи про донорство руйнуються
Дуже багато з моїх знайомих, хто дізнається, що я донор, цікавляться, як також можна взяти участь в здачі крові. А коли доходить до справи, далеко не всі наважуються на це, приблизно 1 з 10 людей дійсно стають донором. Це, звичайно, вибір кожного, але люди часто самі себе вводять в оману, коли вірять в міф, що донорство може нашкодити здоров’ю. Можу заявити, що це неправда. Адже як в Україні, так і за кордоном, перед донорством крові, лікарі проводять обстеження здоров’я людини. Спочатку береться кров з пальця, перевіряють рівень гемоглобіну, щоб він був у нормі, також проводять аналіз самої крові, її показників. Далі людину обстежує лікар, щоб було гарне самопочуття, попередньо не було вживання якихось препаратів, міряють тиск. Якщо всі показники в нормі, тільки тоді людину допускають до донорства.
Я, як медик, можу заявити, донорство ніяким чином не шкодить здоров’ю. Навіть, навпаки, оновлюються клітини в організмі, ти починаєш себе краще почувати. Але, звичайно, донором не може стати людина, яка має певні захворювання, як от гепатит.
Побороти страх здачі крові
Є також такі категорії людей, що хочуть стати донором, але бояться. Коли я працювала в лабораторії забору крові, то були випадки, коли пацієнти панікують перед процедурами, навіть втрачають свідомість від вигляду самої голки. Тут просто треба розуміти, для чого ти це робиш. Можна відвернутися, відволіктися якось. До прикладу, на моїй практиці була пацієнтка, яка дуже боялася здавати кров, але їй це треба було для аналізів. Ми її відволікали тим, що просили її читати нам вірш, вона відверталася, і вона не втрачала свідомість під час здачі крові.
Також я працювала в одному із запорізьких медцентрів, якось я робила внутрішньовенну ін’єкцію молодому хлопцю, який був військовим. Він також втрачав свідомість під час таких процедур. Я також його відволікала тим, що розпитувала, коли він востаннє був у відпустці. Він ділився зі мною, що хоче поїхати відпочити на море, коли повернуть всі втрачені території. В цей момент він так відволікся, ми швидко все зробили, він потім дякував мені.
Якщо ви також боїтеся здавати кров, то коли приходите в сам пункт здачі, не мовчіть: поговоріть з медсестрою, ставте запитання, відволікайтеся, щоб ви не замикалися в собі. А в момент самого забору крові просто відвертайтеся та думайте про те, що ваша кров дійсно комусь допоможе
Як писав раніше Inform.zp.ua, у п’ятницю, 14 червня, Запорізька обласна організація Товариства Червоного Хреста України організовує масштабну донорську акцію, присвячену Міжнародному дню донора крові.
