До війни Владислав Маховський працював в обласних центрах реабілітації людей із нарко- та алкозалежністю. Він – пастор баптиської церкви у Запоріжжі. Коли у 2014 році російські спецслужби під прикриттям “народних” виступів вторглися на схід України, знайомий попросив Владислава вивезти місцевих зі Слов’янська. Як людина, котра слідує християнським заповідям добра та любові, він одразу погодився. Згадує, що коли вперше поїхав на евакуацію, то побачив там дітей, жінок, літніх людей і зрозумів, що ця робота дуже важлива. Із цього почалося волонтерство для нього.
Полон, катування і повернення
Під час однієї з евакуацій у серпні 2014-го Владислав заїхав на територію, підконтрольну проросійським бойовикам. Це був другий подібний рейс в окуповані райони Луганщини. Перший вдався, людей вивезли. Але цього разу, коли Владислав заїхав у місто Хрустальний (колишня назва Красний Луч), його схопили донські козаки і тримали в полоні шість днів.
“Били, катували. Підозрювали в тому, що я проводжу диверсійні групи української армії. Я їм відповів, що волонтер, віруюча людина, допомагаю цивільним. Але вони не вірили і знову били і змушували дати покази”, – розповідає Владислав.
Зрештою його повезли у місто Ровеньки до самоназваного «генерала» Козіцина, де допитали востаннє. Владислава вкотре побили, імітували розстріл, після чого все ж відпустили. Бойовики забрали всі речі, машину та відвезли до блокпосту. Владиславу вдалося пішки дістатися до розташування українських військ.
Згодом він повернувся до волонтерства. У 2014-2022 роках возив гуманітарну допомогу у зону бойових дій – Авдіївку, села поряд із Донецьким аеропортом, Сєвєродонецьк та по всій лінії фронту.
Після повномасштабного вторгнення
Коли почалося повномасштабне вторгнення, знову виникла потреба в евакуації. Владислав поїхав у ті місця, де був уже не раз. У 2022-2024 роках евакуював людей переважно з Авдіївки, місцеві його уже знали, передавали один одному номер телефону, дзвонили і питали, чи може вивезти родичів. Евакуацію організовував раз або двічі на тиждень. За два роки “повномасштабки” зробив уже сотні рейсів та врятував тисячі людей. Буває, вивозить лише одного пасажира, а бувало, і по 16-18 людей. Коли російські війська зайшли на околиці Авдіївки, то саме тоді отримував найбільше прохань про евакуацію.
Як проходить евакуація
Владислав розповідає, що спершу потрібне бажання самих людей. Потім він розмірковує, як це краще організувати. Розраховує більш-менш безпечний маршрут. Усе треба робити швидко, бо обстріли постійні й невідомо, що і куди прилетить.
Зазвичай люди починають думати про виїзд, коли “прильоти” лягають вже зовсім поряд із домом або коли загинув хтось із сусідів чи рідних. Вони тримаються до останнього, мають надію, що “ось-ось все закінчиться”. Тоді Владиславові доводиться вмовляти людей на евакуацію. Не раз було, коли людину вмовляли виїхати, вона відмовилася, а наступного приїзду її уже немає в живих – загинула від чергового обстрілу. Владислав наголошує, що важливо вчасно прийняти рішення. Бо потім ризикує і волонтер, і військові, і поліція, щоб дістати людей з-під обстрілів.
Кров перед церквою
6 лютого 2024 року Владислав знову поїхав до Авдіївки, щоб евакуювати звідти десять людей. Росіяни тоді вже зайшли у місто. Точка евакуації була за вісімсот метрів до їхньої дислокації. Це вже були складні дні, у місті майже не залишилося людей, були проблеми зі зв’язком. Владислав намітив чотири точки евакуації, де треба було підібрати пасажирів.
Коли він приїхав на першу – біля будівлі баптистської церкви в Авдіївці, – відкрив двері та вийшов із машини, то побачив ворожий FPV-дрон за двадцять метрів від себе. Жестами чоловік почав показувати на напис волонтер на бронежилеті, червоний хрест і великі літери «Евакуація» на авто. Але це не допомогло і російські військові за мить скерували свій дрон у Владислава. Він встиг лише відстрибнути і дрон вибухнув позаду. Уламками йому посікло ногу. Владислав сам обробив рану і дійшов до будинку, де були люди. Згодом на допомогу прийшли українські військові, серед них і лікар. Дві години вони очікували, поки скінчиться артобстріл, потім Владислава вивезли за місто і передали групі з евакуації «Білі янголи». Того ж дня він потрапив до лікарні в Покровську, а згодом лікував поранення у Запоріжжі.
Напрямки евакуації
Декілька разів Владислав евакуював людей із прифронтових районів Запорізької області. Проте, каже, тут добре налагоджена централізована система евакуації від місцевої влади. Тому волонтер більше працює на авдіївському та покровському напрямках.
Останнім часом також довелося вивозити людей із Сумщини, зокрема, Білопілля, за десять кілометрів від російського кордону. Росіяни обстрілюють місто щодня. Владислав каже, що зараз складно працювати на всіх напрямках, де є активні бої і невідомо, що може статися. FPV-дрони залітають не тільки у сіру зону, за 10-15 кілометрів від лінії фронту, а й набагато глибше.
Наразі у Запоріжжі є багато місць тимчасового перебування та шелтерів для переселенців. Вони в безпеці та тут можна отримати гуманітарну допомогу. Волонтери закликають людей подумати про евакуацію завчасно і не ризикувати власним життям.
Сторінки Владислава у соцмережах
Читайте також інші статті в рамках проекту «Сила волонтерства» про волонетріські ініціативи, які формують громадську єдність в Запоріжжі:
- Мистецтво захисту: як волонтери із Запоріжжя сплели півмільйона квадратних метрів маскувальних сіток для ЗСУ
- Надія і солідарність: Історія волонтерства Малхаза Чахвашвілі в Запоріжжі
- «Карітас Запоріжжя»: традиції доброчинної діяльності та соціальна робота
- «Солдатський привал»: родинний затишок для військових у Запоріжжі
- Save a Life International: зберегти життя та гідність
- Вадим Мітков: мистецтво допомагає військовим
- «Запорозькі берегині» – янголи військового шпиталю
- «Міський центр допомоги»: підтримка вимушених переселенців, військових та лікарень у Запоріжжі
- «Шо ти дядя»: волонтерська допомога військовим та переселенцям
- Рудольф Акопян: Розширюємо виробництво дронів у Запоріжжі
- Сімейне волонтерство родини Довгаль
- Простір відновлення “Rozkvitaj.ua”: інтеграція в нормальне життя
- Благодійний фонд «Посмішка ЮА»: допомога людям у біді
- Максим Кравчук: добрі справи заради майбутнього
- HAPPY KIDS: Від допомоги переселенцям до підтримки військових
- Волонтерка Анна Усенко: від автівок до лікування військових
- «ТТХ» на воєнних рейках: спорядження та одяг для військових
Ця публікація здійснена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”, який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю редакції Inform.zp.ua і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.
