“Театр має бути таким, яким суспільство має бути завтра” – 18 червня відбувся перший у Запоріжжі показ реп-мюзиклу “Ти [Романтика]”. Це перший український мюзикл про письменників епохи розстріляного відродження, створений на основі альбому МУР. На сцені Запорізької обласної філармонії по новому пролунала крилата фраза Леся Курбаса. То який театр ми маємо зараз і як він змінить суспільство завтра?
Поцілунок з Михайлом Семенком. Стосунки “Актори – глядачі”
Запорізька обласна філармонія, що приймає гостей сьогодні, переповнена. До початку вистави пів години, і перед очима глядацької публіки дивна картина. Солдат УНР гуляє коридорами, вітається з людьми, підписує книжки, фотографується. Рекомендує купити мерч “Ти [Романтика]” – стилізовані футболки, що продаються прямо тут. Це актор Владислав Скришевський вже в образі розважає публіку.
Така відкритість та доступність акторів – одна з ключових деталей мюзиклу. Вони – не прибиті цвяхами до сцени картонні декорації. Актори тут живі, вони взаємодіють з простором залу та глядачами.
Так, на початку вистави через праві двері у партер заходить Олександр Заїка, граючий роль Володимира Сосюри. Він питає у людей,що за вистава зараз буде, та що він пропустив. З іншої сторони зали входить Микола Хвильовий, якого на цей раз грає Роман Рогоза. Письменники починають перепалку на темі граматики у віршах – і все це у залі, серед глядачів.
Згодом ми знайомимось і з Лесем Курбасом, Остапом Вишнею, Павлом Тичиною та Михайлом Семенком. Вони помпезні, але не ідеалізовані. Митці сваряться, б’ються, п’ють та матюкаються, посилаючи один одного прямо зі сцени. І це не про демонізацію та зіпсований образ, це про чесність. Адже за свідченнями сучасників митців, Сосюру дійсно била жінка, а Семенку відмовляли у друку віршів. Вистава демонструє тезу про те, що письменники також люди, вони можуть бути не задоволені та мати конфлікти.
Ви сидите з мурахами на шкірі в очікуванні, що буде далі. Оглядаєтеся у пошуках акторів – може, в наступний раз хтось опиниться у вас за спиною? Вони усюди. Лесь Курбас входить у зал через центральні двері, вдивляючись у виставу разом з іншими. Його можна сприйняти за звичайного глядача, поки режисер не починає диригувати руками, вказуючи акторам на сцені, що їм робити. Згодом Остап Вишня спускається та йде рядами, виконуючи свою пісню.
У наступному відривку чекіст Топоров неочікувано з’являється на балконі, височіє над залом, питаючи “Що ви оберете: піджак, що вкриє вас від холоду, чи прочитати віршик перед сном?” Це не риторичне запитання, він чекає на відповідь.
Михайль Семенко з Миколою Хвильовим, у перших рядах залу заграють з дівчатами, сперечаючись, чиї вірші торкають більше. У кінці Павло Тичина з балкону зізнається у зраді, виконуючи легендарний монолог. Ви крутите головою, боячись пропустити найменшу деталь.
На цей раз акторський склад зазнав невеликих змін: Миколу Хвильового грав Роман Рогоза, а В. Топорова – Олександр Хоменко. В іншому ролі не змінились: Володимир Сосюра – Олександр Заїка, Лесь Курбас – Валерій Величко, Павло Тичина – Борис Книженко та Олесь Артюх, Остап Вишня – Віктор Ткаченко, Семен Гершберг – Марія О`Райлі, Солдат УНР – Владислав Скришевський, Солдат Топорова – Микита Крук.
Пісні передають реалії епохи розстріляного відродження, пов’язуючи її з сучасністю. Так, Володимир Сосюра стає бійцем Третьої гайдамацької, що відсилає нас до Третьої штурмової бригади. Леся Курбаса показують представником «культурного фронту», а Павла Тичину — людиною, яка залишилася на окупованих територіях. Про це розповідають учасники гурту МУР в інтерв’ю для Детектор.Медіа.
Розстріляне відродження обстрілюють. Історія з укриття
Двічі виставу прервала повітряна тривога. У напрямку Запоріжжя летіла ракета, яка була збита силами ППО. Глядачка з укриття зізнається:
“Я бачу у цьому якийсь символізм у контексті історії розстріляного відродження. У нас йде культурний захід – і те, що над нами пролітають ракети та повітряна тривога прериває виставу, це ще одне підтвердження, що нашу культуру хочуть знищити. Ми тільки починаємо відроджуватись, і вони [росіяни, – авт.] вживають найбільш варварських методів”.
Олександр Хоменко, засновник МУР, в інтерв’ю для zaporizhzhia.city розповідає: “Запоріжжя це місто, де тричі за час вистави лунає повітряна тривога, а люди говорять: “Хулі ви зупинилися? Продовжуємо!”. Місто, яке вчить всю Україну, що таке справжня хоробрість. Дуже красиве місто з неймовірними людьми. Та такою віддачею, яку ми мало де бачили. Дякую вам Запоріжжя! Прекрасне у вас тут все”.
Попри майже годину повітряної тривоги, зала після відбою була повною, і вистава продовжилась. По завершенню зал стояв, а оплески та вигуки “Браво” не завершувалися навіть після закриття завіси.
Закулісся
Після вистави актори поспілкувались з фанатами: обмінялись обіймами та подарунками. Під час спілкування Валерій Величко, який грав Леся Курбаса, поділився:
“Зробити slay з розстріляного відродження – це навіть звучить дико. У цьому є і грішність моменту, але і важливість. Я пам’ятаю, що коли мені у школі розказували про розстріляне відродження мені було абсолютно по барабану. От чесно вам кажу. Хоча я з самого дитинства ходив у театр і цікавився культурою…
… А нині відбувається трансформація. Люди цікавляться цим. І це прикольно, і це класно. Я б не сказав, що 10 років тому це було модно. Ще і у таких масштабах. Але війна стала таким каталізатором, який став поштовхом, що “люди схаменіться, оберніться і подивіться, що навколо відбувається”. What’s going on…
…Класно, коли ти бачиш переповнені залу. Навіть у містах, які максимально близько до лінії фронту. От у Сумах теж були – до кордону 27 км, на секундочку. І по новинаху Запоріжжя прилітає, на Київ теж – прилітає скрізь. Але все одно складно це приймати і до цього звикати. Це найгірше, напевно, до цього звикати. Але при цьому всьому дуже важливо мати оцей нерозривний канал, щоб відчувати. Бо я ж кажу – чим далі людина від епіцентру, тим менше вона у темі…
…Дуже добре, що ми приїхали до вас, дуже добре, що ви прийшли. Що ми взаємодіяли, що ми трошки обмінялися енергією. Це важливо, коли ти відчуваєш, що ти дотичний до чогось важливого. Ми всі – романтика”.
Тож, театр зараз – це про чесність, неформальність та взаємодію з глядачами. Це коли солдат УНР підписує вам книжку, Лесь Курбас неформально відповідає на всі ваші питання, чекіст читає вірш Ліни Костенко, а Павло Тичина знімає з вами тік-ток. Це коли після години повітряної тривоги вистава продовжується у залі повному людей. Театр зараз – це про відродження. Суспільство наздожене це завтра.
Авторка тексту та фото: Марія Панчук
