Євген Олексенко разом з однодумцями захищав Запоріжжя під час Майдану. Після 2014 року він пішов добровольцем на фронт. У 2015 році отримав серйозне поранення — закрив собою командира, і уламки міни пошкодили йому спину та ногу. Отримавши інвалідність продовжив займатися спортом і досяг значних успіхів.
Після повномасштабного вторгнення його мобілізували, і нині він продовжує службу, паралельно тренуючись. Inform.zp.ua вдалося поспілкуватися з Євгеном, поки він перебував у Запоріжжі на лікуванні, і дізнатися про його підготовку до майбутніх змагань.
Як військовий опинився на лікуванні в Запоріжжі
Євген Олексенко уже 31-й місяць служить у 110-й окремій бригаді територіальної оборони. З серпня перебуває в Запоріжжі на лікуванні:
“Отримав направлення від лікаря й поїхав до Запорізького госпіталю. Зараз проходжу лікування, поки є така можливість.”
Паралельно Євген готується до відбору ветеранів до збірної на змагання Strong Spirit Games, які відбудуться в Іспанії 11-13 жовтня в рамках міжнародного фестивалю “Arnold Classic Europe”. Відбір проходитиме у вересні.
Відбір відбудеться у Буковелі, організатором турніру є Василь Вірастюк. Цього тижня запорізький спортсмен вже братиме участь у відборі.
Поборотися за право виступати на Strong Spirit Games можуть військові, ветерани війни та особи з інвалідністю внаслідок війни, звільнені з військової служби, поліцейські тощо. За підрахунками запорізького спортсмена, у відборі братимуть участь приблизно дві сотні людей.
“Там представлено багато різних видів спорту, але в основному — CrossFit. Я, звісно, представляю пауерліфтинг. Головне — набрати якомога більше балів. Зважаючи на те, що давно не брав участі у змаганнях, це буде непросто. Довелося інтенсивно тренуватися вечорами, після лікування.
Під час відбору враховуватимуть не лише спортивні досягнення, але й працюватимуть із психологом”, – продовжив він.
Запоріжець є срібним призером на «Іграх нескорених» з пауерліфтингу. У грудні 2020 року переміг в онлайн-змаганнях Invictus Games (Ігри Нескорених), віджавши від грудей 200 кілограмів. 2021 року Євген здобув золото у пауерліфтингу серед чоловік у важкій вазі та штовханні ядра на відборі “Ігри воїнів””. У 2022 році він здобув перше місце на «Іграх воїнів» (Warrior’s Games) у вправі “жим лежачи”.
“Інші області підтримують ветеранський спорт, наша область — ні”
Євген зізнався, що його неприємно вразило ставлення місцевої влади до ветеранів. На його думку, вона недостатньо сприяє забезпеченню прав ветеранів війни та розвитку системи соціального захисту, медичної допомоги, психологічної реабілітації, а також розвитку ветеранського спорту.
Йому доводилося щодня їздити на реабілітацію та займався фізкультурою як розминкою, а ввечері тренуватися. Бо потрібно було для того, щоб набрати бали і увійти хоча б в п’ятірку.
“У Запоріжжі взагалі не проводять спортивних заходів. Можливо, щось пропустив, бо деякий час був поза цивільним життям, але про подібні події не чув. Все проводиться в укриттях. З одного боку, я розумію, що наше місто — прифронтове, але чому в Києві та Одесі проводять заходи? Я не можу сказати, що їх обстрілюють значно менше. Хоча, звісно, можливо, я помиляюся.
Крім того, інші області підтримують ветеранський спорт, а наша — ні. Можна сказати, що вона його ігнорує. Це я вже говорю про місцеву владу. Наприклад, у Черкасах є призовий фонд для учасників. Наскільки мені відомо, там навіть хочуть створити систему заробітної плати для спортсменів, як у професійному спорті. Ці кошти можна використовувати для участі в змаганнях або для компенсації витрат. Наша область поки не планує нічого подібного.
У нас все не на часі через війну. Але ж в інших військових адміністраціях думають інакше. Щоправда, у нас влада постійно змінюється. Раніше хоча б були формальні привітання, а зараз і цього немає. Мені здається, що влада просто не цікавиться цими питаннями. Нікому до цього немає діла. А їх змусити нікому, бо всі зараз на війні.”
Цивільне життя у Запоріжжі: розчарування військового
Ветеран АТО помітив, що у Запоріжжі значно поменшало людей, а також зменшилась кількість транспорта:
“Я повернувся до Запоріжжя на деякий час, але все одно подумками зі своїми побратими, скоро до них знову повернуся. Відчуття таке, що у місті значно поменшало людей, воно виглядає запустілим. З громадським транспортом стало ще гірше. Дуже важко дістатися на Бабурку чи звідти виїхати. Інколи здається, що транспорту просто немає.
Загалом мені важко це проаналізувати, бо я лише частково дотичний до цивільного життя. Але неприємно бачити, що багато хто забув, що лінія фронту за 50 кілометрів. Люди живуть своїм звичним життям. А треба бути готовими до різних сценаріїв, і більшість з них дуже погані.
Я не кажу, що потрібно закрити всі розважальні заклади. Вони дають роботу, наповнюють місцевий бюджет, і людям треба десь відпочивати. І ми, хлопці в окопах, не думаємо про те, що хтось сидить у кафе замість нас. У моєму підрозділі таких думок не зустрічав.
Але неприємно бачити, що для деяких запоріжців нічого не змінилося навіть після повномасштабного вторгнення, не кажучи вже про події 2014 року. Деякі люди просто продовжують жити своїм звичним життям, як ні в чому не бувало”.
Про Курську операцію
Після початку наступальних дій ЗСУ на території Курської області Росії з’явилася інформація про перекидання частини російських військ із тимчасово окупованих українських територій, зокрема із Запорізької області, до РФ. Деякі експерти зазначають, що “курська операція” могла сповільнити російський наступ. Євген Олексенко обережно висловлюється на цю тему:
“Як військовий, я не можу ставитися негативно до “курської операції”. На жаль, не беру участі в ній. Я не генерал, щоб оцінювати її ефективність. Військові отримують лише ту інформацію, яка є в їхньому підрозділі, і складно судити, не знаючи всієї картини. Звісно, є експерти, які ходять по телеканалах і з упевненістю розповідають, як “курська операція” впливає на наступ або коли закінчиться війна. Але я таких би не слухав.
Наша бригада була на Харківському напрямку, потім нас перекинули на Запорізький. Можливо, наступ сповільнився через “курську операцію”, можливо, через ситуацію в Покровську, а, можливо, через усе разом”.
Олексенко також наголошує: кожен українець має зрозуміти, що рано чи пізно доведеться вийти зі своєї “бульбашки”, пожертвувати особистими зручностями і прийняти реальність війни:
“Я вважаю, що кожен чоловік повинен бути готовим захищати батьківщину. Не вважаю правильним втікати за кордон під час війни чи уникати ТЦК.
Мобілізаційний вік уже знизили до 25, але, можливо, його доведеться знизити ще більше — до 20 років. Це просто моя думка. За моїми спостереженнями, на фронті небагато молоді. Переважно це люди середнього віку.
Жінки на війні можуть виконувати багато завдань — перш за все, це медичні працівники, але також вони можуть бути діловодами. Нині в Україні мобілізація жінок відбувається виключно на добровільній основі. Однак приклад Ізраїлю, де військова служба обов’язкова для жінок, показує, що це цілком можливо та ефективно. Не знаю, чи це нам зараз потрібно, але варто розуміти, що війна може тривати довго. Я не бачу, щоб вона наближалася до завершення.”
Бюрократія і проблеми з військовою службою
Олексенко також відзначив, що бюрократія в армії нікуди не зникла, що впливає на настрій населення щодо служби:
“Найбільша проблема в тому, що ми не готувалися до великої війни навіть після 2014 року, хоча загроза Росії була очевидною.
Бюрократія залишилася. Особливо неприємно те, що не можна змінити місце служби без дозволу командування, навіть якщо знайшов нову частину. Відчуття таке, ніби пішов добровольцем, а потрапив на панщину. Це, на мою думку, найгірше”.
“Головне, щоб Україна залишилася як держава”
Більша частина Запорізької області знаходиться під тимчасовою окупацією Росії. Ситуація на Запорізькому напрямку періодично загострюється — чисельність армії РФ змінюється. Військовий Євген Олексенко вважає, що запоріжцям варто бути готовими до найгірших сценаріїв, щоб зустріти їх з максимальною підготовкою:
“Усе реально, і все залежить від ситуації. Треба постійно укріплюватися й готуватися до можливих бойових дій. Треба бути готовими до гіршого.
Оскільки вчасно нічого не було зроблено, завжди буде відчуття, що недостатньо. Ми маємо постійно укріплювати місто, направляти всі ресурси на війну. Я не вважаю важливим зараз займатися ремонтом вулиць або укладанням плитки. Головне — захист міста. Відремонтовані тротуари не захистять Запоріжжя. Лінії оборони мають бути на підступах до міста”, – вважає військовий.
На останок ми запитали, яка найзаповітніша мрія у нашого героя, а також чим він планує займатися після перемоги:
“Моя головна мрія зараз — перемога. Але найважливіше — щоб Україна залишилася як держава, і ми маємо зробити все для цього. Від тривалості війни залежить багато чого, і ситуація може змінитися будь-якої миті. Для мене перемога — це вихід на кордони 1991 року. Але навіть якщо ми просто збережемося як країна — це вже буде перемога.
Після війни хочу брати участь у відбудові країни, займатися державною діяльністю. Хочеться повернути повагу людей до місцевої влади, як це було хоча б за Поляка. Зараз життя в Запоріжжі стає все важчим.
Я вважаю, що після перемоги не буде великих змін, якщо ми самі не будемо працювати над цим. Кожен має брати активну участь у громадському житті, контролювати владу, втілювати свої ідеї.”
Також він не збираюся кидати спорт. Продовжуватиму тренуватися й, якщо буде можливість, братиме участь у змаганнях.
Авторка: Оксана Щербина
