У відомої запорізької зооволонтерки, власниці притулку “Зграя” Олеся Кулик зараз знаходиться близько 200 врятованих тварин. Їх привозять до неї з прифронтових територій, з-під обстрілів та навіть з окупації на перетримку та лікування.
Одного разу під час прильоту ракети поруч Олеся обрала врятувати собак назовні, аніж спуститися в укриття. Через це вона отримала контузію та мала операцію. Проте це не єдиний випадок, коли наша героїня жертвує собою заради інших.
Як зооволонтерка рятує тварин, як вони реагують на звуки прильотів, та чому люди відчувають “споживацьке ставлення до волонтерів” – читайте в цьому інтерв’ю.
Близько 200 тварин у притулку
Котик Тимофій приїхав з Авдіївки, він має тяжкий стан печінки, зараз проходить лікування понад 20 днів під крапельницею. Поки його стан не покращився, тож Олеся не відлучається від нього.
Також волонтерка в клініці зараз знаходиться поруч з песиком Дюком, який потрапив на лікування, приїхавши із Запорізького напрямку.
“Його татки захищають наше небо, а Дюк поки малюк і має проблеми зі здоровʼям, не їв, мав довгі крапельниці, зараз йде покращення стану”, – розповідає Олеся.
Вона згадує, що ще дитиною завжди тягнула додому котів, намагалася їх врятувати. Проте коли кількість пухнастиків у родині збільшилася до 8, батьки не дозволяли приносити когось ще. Так Олеся познайомилася з іншими волонтерами й почала їм допомагати. Відтоді минуло вже майже 20 років, та волонтерка продовжує щоденно рятувати тварин.
Наразі в неї знаходяться 70 котів: з них 43 з Маріуполя, Гуляйполя, Оріхова, Бахмута, Авдіївки, 15 собак, голуби, черепахи, кури, папуги різних видів, дегу, кролики, хомʼяки, пацюки, білочка, яку невдовзі випустять у природні умови існування.
“Тварини живуть в будинку і дворах, дехто у вольєрах, у котів є будинок, другий поверх з даху і двір. Я не приймаю котів та собак через надмірну кількість вже врятованих. Приймаю лише деяку кількість диких тварин, та диких птахів і кажанів”, – розповідає волонтерка.
Будинок, який Олеся обладнала під притулок, весь рік має віконця для тварин, щоб при можливому обстрілі вони могли врятуватись з нього. Всі тварини та птахи, що можуть жити на волі, випускаються.
“Дикі тварини незаслужено засуджені”
Своєю спеціалізацією Олеся обрала допомогу саме диким тваринам.
“Диким тваринам допомагаю тому, що вони незаслужено засуджені просто за те, що вони існують. Це і про кажанів, і лисиць, і інших тварин та птахів. На жаль, рівень знань про навколишнє середовище в Україні дуже низький”, – каже волонтерка.
Вона почала допомагати їм, коли на її руках помер травмований мартин, а ветеринари не змогли надати йому допомогу, бо не знали, як. Тоді дівчина поїхала по обміну досвіду з іншими волонтерами до Польщі, де ознайомилася з правилами допомоги диким та домашнім тваринам.
“Надихнулась і почала допомагати всім, кому можу, – додає Олеся.
На запитання, чи не страшно їй працювати з дикими тваринами, волонтерка відповідає, що цю емоцію вона може проживати у роботі як з дикими, так і хатніми тваринами.
“Головне, завжди памʼятати, що перед тобою тварина або птах, і він може себе захищати, і поводитися по-різному, залежно від обставин. Також важливо забезпечувати базовий комплект з необхідних норм безпеки. Страшно отримувати тварин після обстрілів, які наносять фізичні травми, і ти боїшся, що не встанеш після них. Страшно випускати на волю, завжди переживаєш, щоб був сильним та жив добре”, – каже Олеся.
Війна діє на тварин по-різному
За словами волонтерки, під час війни тварини реагують по-різному:
“Хтось впадає в стан шоку, хтось агресує, хтось біжить до мене і потребує мене 24/7. Хтось помирає, і від цього нікуди не втікти. Евакуйовані тварини також помирають, на жаль, бо ніхто не застрахований і запасних життів не має”.
Якось під час прильоту декількох ракет поруч з будинком волонтерки, вона не пішла до сховища. На вулиці дівчина побачила, як б’ються декілька собак, тому пішла рознімати їх. Через це Олеся травмувалася, бо тварини накинулися й на неї.
“Через стрес прильотів вони почали рвати один одного. Це собаки, які багато років жили одне з одним і не сварились, але ракети діють на кожного по-своєму. Я отримала не лише контузію, а й травму двох рук, довго проходила реабілітацію, але є наслідки, які вже ніяк не прибрати”, – ділиться дівчина.
Наразі під час повномасштабної війни вона скоротила свою допомогу деяким диким тваринам через особливості сьогоднішнього неспокійного часу та через свій стан здоровʼя.
“Тому що я в них одна, і маю нести відповідальність за вже врятованих. Особливо це відчувається під час обстрілів”, – пояснює Олеся.
Зараз до неї привозять тварин з різних міст та напрямків військові та звичайні люди, які мають можливість відловлювати за необхідності тварин та вивозити їх.
Споживацьке ставлення до волонтерів
Серед проблем волонтерства Олеся виділяє вигоряння, стреси, переживання щодо безпеки тварин, щодо власного майбутнього. Також дівчину обурює, коли люди надмірно часто звертаються до волонтерів допомогти тваринам, навіть тоді, коли самі можуть це зробити.
“В Запоріжжі є приватні притулки та перетримки, організації з допомоги тваринам, але всі вони дуже давно перевантажені і часто люди можуть при бажанні вирішити питання самостійно, але не хочуть, показуючи до волонтерів своє споживацьке ставлення. Ніхто з волонтерів не може приймати всіх тварин до себе, оскільки кожна тварина жива і має бути забезпечена не лише їжею, а й ветеринарними послугами та комфортом.
Місць, куди можна здавати всіх знайдених тварин на лікування чи перетримку, в Запоріжжі, як і у всій Україні, не існує”, – пояснює волонтерка.
Евакуація – тільки в критичному випадку
На початку повномасштабного вторгнення й під час нього Олеся не збиралася евакуюватися з міста, не відчувши для себе “критичної ситуації”.
“Багато людей вважають, що евакуація це нове щасливе життя, але це часто зовсім не так. Волонтерів ніхто не чекає в хороші умови, з ветеринарним обслуговуванням, з моральною та фізичною підтримкою, з елементарними побутовими можливостями. Я знаю багато випадків, коли на фоні стресу та, піддавшись хвилі емоцій, волонтери переїздили, але потім повертались додому під ракети, бо це все одно було краще. Але повертались з розбитим серцем від померлих тварин через відсутність елементарних можливостей в евакуації”, – розповідає волонтерка.
Власникам тварин, які екстрено виїжджають з території бойових дій чи з окупації волонтерка радить памʼятати про безпеку себе і тварини.
“Робити повідець, нашийник, якщо є переноска, перевіряти її щільність і при потребі фіксувати зверху всім, що знайдеться, від скотчу до шматків одягу. Жити з тваринами в евакуації тяжко, але це відповідальність”, – каже вона.
На запитання, яка історія порятунку тварин вразила найбільше, Олеся наводить декілька прикладів:
“Косулятко, в якого вбили маму, вивезене з Гуляйполя. Вигодовувала його деякий час, потім передала в притулок диких тварин під Києвом.
Сиченя, яке врятоване військовими, годували всі по черзі, ловили комах, і коли була евакуація 300, вивезли до мене, з коробочкою з якимись зібраними коштами, “на порятунок”.
Канюк, який був сплетений залишками від ракети, висів добу головою вниз над чужою територією. Дуже знаменита бригада мала зачистити окоп від наволочі і врятувала птаха. Я завжди плачу від таких порятунків”.
За словами волонтерки, таких історій було багато, але більшість випадків публічно вона поки не може розповісти.
“Тварини завжди були великою частиною мого життя”
Дівчина ділиться, що допомагає тваринам через любов до них, хоч це інколи й виснажує її. Сили вона черпає завдяки своїм рідним людям, прогулянкам на природі, читанню книжок, подорожам, навчанню та садівництву. Вона відзначає, що за своєю природою є інтровертом, тому інколи їй важливо побути на самоті певний час.
“Тварини завжди були великою частиною мого життя. Проблеми завжди були, є і будуть, незалежно від війни. Тому, коли є ресурси та сили, проблеми вирішуються по мірі їх надходження. Я відчуваю себе живою поруч з тваринами та птахами, мені комфортно з ними в більшості випадків, хоч я і сильно втомлююсь”, – каже Олеся.
Притулок “Зграя” підтримують зазвичай ті, хто колись звертались за допомогою, та її отримали. Або люди, які знають Олесю особисто багато років, як організатора серії суботників в Заповіднику Хортиця, годувань птахів та організатора “Уроків Доброти”, які вона проводила в дитячих садках, притулках, університетах і школах різних міст країни.
“Зараз, звісно, допомоги менше, але це обʼєктивно, я вважаю, допомога ЗСУ наразі важливіша. Допомагають і друзі, і рідні, всі хто бажає і може. Це не обовʼязково допомога коштами. Наприклад, солома, тирса, зерно, горіхи, фрукти овочі з городу”, – додає волонтерка.
Притулок постійно потребує корму для котів, собак, кроликів, папуг, горіхів, пшениці, кукурудзи, іграшок для кошенят та цуценят, засоби від бліх, глистів, миючі засоби для посуду та підлоги, пральний порошок, очищуючі засоби, будь-які крупи, одноразові пелюшки та одноразові рукавички.
Допомогти притулку можна, задонативши на карту Моно: 5375411407912067.
Фото надані героїнею матеріалу
