З початку російської окупації частини Запорізької області більшість українських навчальних закладів припинили свою роботу. У деяких з них ворог відновив навчальний процес, щоб насаджувати свою культуру та пропаганду дітям. Однак деякі українські вчителі, які мали змогу виїхати з окупації, релокували свої школи, де наразі проводять уроки дистанційно.
Журналісти Inform.zp.ua поспілкувалися з директоркою школи села Чкалове Мелітопольського району Іриною Савченко, яка відновила навчальний процес у Запоріжжі. Про те, як їй це вдалося – читайте в цьому інтерв’ю.
Початок окупації
Ірина Савченко очолювала відділ освіти та працювала директоркою навчально-виховного комплексу Олександрівської сільської ради в селищі Чкалове (раніше Приазовського району). Також Ірина проводила там логопедичні заняття для дітей, які приїжджали з різних районів Запорізької області.
За декілька днів до початку вторгнення росіян, школу, де працювала Ірина, перевірив відділ освіти. У закладі планували створення нових проєктів, однак 24 лютого 2022 року розпочалася повномасштабна війна, а рідне селище Ірини захопили росіяни.
“Я думала, зараз почнеться нове життя, в школі проєкти нові. Планували багато чого зробити, а потім війна. Я не розуміла, не було зв’язку ні з ким, громада почала нас закликати працювати (працювати на окупаційну владу, – ред.). Я думала, як працювати, якщо Україна нам платить”, – розповідає переселенка.
Жінка опинилася в окупації разом зі своєю мамою. Школа, в якій працювала Ірина, призупинила навчальний процес. Усі вчителі пішли у вимушену відпустку через небезпеку для життя.
Виїзд на підконтрольну територію України
Голова сільської ради та староста Олександрівської сільської ради перейшли на бік росіян одразу після початку окупації. Колаборанти наполегливо вимагали від Ірини повернутися до роботи в школі. Староста села, у якого син з перших днів війни пішов служити в лавах ЗСУ, переконував Ірину, що українська влада вже не повернеться.
“Я з росіянами, бог відвів, навіть не зіштовхнулася. Вони мене не знайшли, тому що в мене не було зв’язку, і я не купувала російську картку. Приїжджала голова громади і казала “ти що патріот?”. Я думаю “так, патріот”, – згадує Ірина.
Після пів року перебування під окупаційною владою, жінка знайшла можливість виїхати на підконтрольну територію України. 1 серпня 2022 року Ірина Савченко дізналася, що громада Приазовського організовує вивезення всіх охочих до Запоріжжя. Ірина, не задумуючись, зібрала речі та документи, і виїхала на підконтрольну територію України. Мати вчительки залишилася в Приазовському, оскільки не захотіла покидати рідну домівку.
“Мені сказали, що о 10-й годині буде евакуаційний автобус, наша громада повідомила. Ввечері я вже зібрала речі та поїхала. Коли їхала, я відчувала зміну. Я знала, що з чогось потрібно буде починати, це не лякало мене. З психологічної точки зору, я вже розумію, що не треба зупинятися, життя є навколо нас. Головне – діяти, а не чекати”, – каже Ірина Савченко.
Після того, як вчителька виїхала до Запоріжжя, перші пів року російські військові приходили до її будинку. Обшуки відбувалися щомісяця, однак окупанти не казали, що саме шукають. Жінка розповідає, що в окупованому Приазовському наразі залишилися люди, які підтримують росіян, або просто мовчать.
“Багато людей підтримують (окупаційну владу, – ред.), все подобається, все класно в них. Вони відпочивають в Сочі, в Криму. Є такі вчителі, що навіть джипи купили, я не знаю, що в них у головах. Хоча ми дружили”, – говорить жінка.
Релокація школи з окупації
Після вимушеного переїзду до Запоріжжя, переселенка релокувала навчально-виховний комплекс, у якому працювала в рідному селищі. Більшість вчителів, які викладали у Приазовському пішли на співпрацю з росіянами, тому Ірині довелося збирати новий колектив. Декілька вчителів із Приазовського зв’язалися з директоркою самі, інших Ірина знайшла у Запоріжжі.
На початку школа працювала без фінансування від департаменту освіти. Лише через рік після створення військової адміністрації громади, вчителям виплатили заборгованість. Нині навчальний процес проходить дистанційно. За словами Ірини, ця форма навчання зменшує ризик негативних наслідків під час війни.
“Складність онлайн навчання лише в тому, що майже всі діти знаходяться або за кордоном або на ТОТ. Нестача живого спілкування є однією з найпоширеніших проблем під час дистанційного навчання. Для подолання цієї проблеми ми використовуємо додаткові засоби спілкування, такі як групові чати, віртуальні клуби за інтересами, а також забезпечуємо регулярний зворотний зв’язок із учнями та батьками”, – каже Ірина.
Уроки в школі проходять за розкладом, починаючи з 13:00. В залежності від класу, заняття триває 20-35 хвилин, а 10-15 хвилин залишається дітям на самостійне опрацювання.
За відгуками батьків учнів, дистанційна форма навчання дозволяє дітям працювати у власному темпі і дає можливість самостійно планувати час для виконання завдань. Натомість є і негативні відгуки: найчастіше школярам бракує живого спілкування з однокласниками та вчителями. Також деякі батьки вважають, що дистанційне навчання не забезпечує необхідного рівня знань.
Навчання в окупації
Серед учнів релокованої школи є діти, які досі перебувають в окупації та діти, які виїхали за кордон. Як зазначила директорка, на підконтрольній території України навчаються лише 3 дитини із 283.
З початку російської окупації у Приазовському ворог тероризував не лише дорослих, а і дітей. У 2022-2023 навчальних роках окупанти забирали багато учнів середньої та старшої школи до місцевого відділу поліції та погрожували.
“Зараз діти дуже обережні з висловлюваннями, бо враховуючи обставини першого навчального року під час війни, у них залишився страх від терору з боку колаборантів та рашистів. На початку діти скидали мені відео та фото уроків, ми жартували над вчителями, які пішли на співпрацю. А зараз бесіди дуже стримані, щоб не наражати на небезпеку. Був випадок, коли учні просили видалити наше листування, так як періодично перевіряли їхні телефони”, – розповідає вчителька.
З серпня цього року Ірина Савченко не працює з вчителями, які не пішли на співпрацю з росіянами, але залишилися в Приазовському. Оскільки робота в українській школі наражала працівників на небезпеку. Через це їхні стосунки погіршилися.
“Останнє, що розповідали вчителі, це те, що морально важко жити в окупації, ні з ким не спілкуються, пішли на роботу, відпрацювали та додому. Ті вчителі, які пішли на співпрацю, дуже радіють і таке життя їм подобається. Дуже сумно, коли більшість вчителів з великим стажем в Україні так просто зрадили не лише нас, але і себе, знаходячи ще для свого виправдання якісь причини”, – зазначає Ірина Савченко.
Продовження улюбленої справи
Наразі Ірина Савченко працює в Громадській організації “Baby Brain”, де проводить групові та індивідуальні заняття для дітей. Крім того, жінка ще логопед-дефектолог, реабілітолог та фізичний терапевт. До неї приходять діти, які виїхали з тимчасово окупованих територій, діти військових та діти з вадами мовлення.
Працювати логопедом Ірина почала ще на четвертому курсі університету, ця професія її завжди надихала. Жінка оптимістично говорить про життя у прифронтовому Запоріжжі та отримує насолоду від роботи з дітьми.
“Навіть мій психолог питав, як я справляюся з психологічним перевантаженням. Я не розумію цього, тому що в мене такий темп: школа, дітки реабілітаційні, навчання, спортзал. Я не встигаю зрозуміти, я приходжу додому, падаю і все”, – розповідає Ірина Савченко.
Плани на майбутнє
Сьогодні Ірина Савченко адаптувалася у Запоріжжі та працює за фахом. Припиняти розвиватися в улюбленій діяльності не планує, переселенка хоче створити дитячий садочок та допомагати дітям з вадами розвитку.
“Є мрія зробити дитячий садочок для особливих діток в Запоріжжі. Я працювала у Києві в такому, а в Запоріжжі чомусь немає. Треба зробити. Я все знаю, що для цього треба: ресурси, приміщення та обов’язково бомбосховище”, – ділиться Ірина Савченко.
Крім того, переселенка отримала ваучер на навчання від Запорізького обласного центру зайнятості. Ірина обрала спеціальність “Психологія”, оскільки її професія тісно пов’язана з цим. За рік навчання нові знання допомогли жінці краще спілкуватися з дітьми. Також під час вибухів Ірина може заспокоїти налякану дитину під час заняття за допомогою психологічних прийомів.
У цьому році Ірина Савченко отримала педагогічну премію від Запорізької обласної військової адміністрації. За словами директорки, це не остання її винагорода, жінка хоче працювати далі в напрямку освіти.
“Мені подобається це життя, тому що ти самостійна, вмієш працювати, заробляти, приносиш людям користь. Я не збираюсь повертатися (у Приазовське, – ред.), у нашому часі треба пристосовуватися до змін. Після пів року окупації, у Запоріжжі мені подобається. Навіть обстріли КАБами не лякають.”, – ділиться Ірина.