У 2015 році чоловіка Олени Гуржиєнко мобілізували на службу. Виховуючи двох неповнолітніх дітей і працюючи бухгалтеркою в аптеці, Олена водночас занурилася у волонтерську діяльність, яка допомагала їй знаходити сили жити далі.
Минуло дев’ять років. За цей час вона встигла створити власний бізнес, відправити дітей в університет на навчання і вдруге провести чоловіка на війну. Як і раніше, із переживаннями та страхом за нього їй допомагає справлятися волонтерство.
З нагоди Міжнародного дня волонтерів Inform.zp.ua поспілкувався з пані Оленою, щоб дізнатися, як безкорисливість і бажання допомагати іншим можуть стати опорою для кожного з нас.
“Волонтерством я рятувала себе, щоб не зійти з розуму”
Жителька Запоріжжя Олена Гуржиєнко є власницею невеликої клінінгової компанії PurPur, яка за шість років свого існування пройшла через кілька кризових періодів.
У 2020 році, після введення загальнодержавного локдауну, компанію довелося терміново перекваліфікувати: замість прибирання офісів, заводів і квартир, фокус змістили на дезінфекцію під’їздів. Це рішення допомогло втримати малий бізнес на плаву та забезпечити прибуток.
У 2022 році Олені знову довелося змінювати підхід до роботи клінінгової компанії:
“Приватних клієнтів стало набагато менше, зате залишилися корпоративні, за що їм дуже вдячна. З’явилися нові міжнародні організації з якими ми почали співпрацювати. Такі, як “Лікарі без кордонів”, зараз з “UK-med” працюємо. Звісно, доходи змінилися, але бізнес функціонує та продовжує мене годувати,” — розповідає власниця PurPur.
Перед тим як розпочати власну справу, Олена активно займалася волонтерською діяльністю. Це сталося у 2015 році, коли мобілізували її чоловіка.
Дні Олени були розписані буквально посекундно. Після роботи вона забирала дітей зі школи, вкладала їх спати й бралася за іншу, не менш важливу справу. Діставала з підвалу мішки з морквою чи буряком, висипала овочі на кухонну підлогу, чистила їх і сушила для борщів, які готували для військових. Окрім цього, у вільний час Олена шила балаклави та плела маскувальні сітки. Такий насичений графік став для неї способом впоратися зі страхом за чоловіка, який перебував на фронті.
“На той час я не думала про якусь користь для когось. Мені потрібна була постійна круговерть у житті, щоб зайняти себе й не залишати простору для думок. Бо щойно я починала розмірковувати, виникали апатія, агресія, відчай і безліч інших відчуттів. Я чудово усвідомлювала, що моя рідна людина у небезпеці, і будь-якої миті могло статися що завгодно. Волонтерством я рятувала себе, щоб не зійти з розуму,” — ділиться Олена.
“У мене зараз немає сім’ї вдома”: Олена Гуржиєнко присвячує весь вільний час шиттю
У 2017 році, після повернення чоловіка додому, Олена стала приділяти волонтерству значно менше часу, проте не покинула його повністю. Для неї це залишалося не лише способом підтримати захисників, а й способом знайти внутрішню опору. У 2022 році, коли чоловіка знову мобілізували через початок повномасштабного вторгнення, волонтерство знову стало для Олени порятунком, допомагаючи впоратися зі складними емоціями.
Олена використовує всі свої вміння для доброї справи: в’яже шкарпетки для військових, шиє адаптивний одяг для поранених та доставляє продукти в лікарню військовим. Особливу увагу вона приділяє пошиттю одягу для поранених військових.
Шити адаптивний одяг вона навчилася, приєднавшись до проєкту “Швейна рота”. Хоча базові навички роботи зі швейною машинкою Олена отримала ще в дитинстві від бабусі, чоловічий та адаптивний одяг став для неї новим викликом.
“Взимку, після початку повномасштабного вторгнення, я активно в’язала шкарпетки для військових, бо маю вдома в’язальну машину. Але з приходом весни зрозуміла, що потреба в теплих речах зменшилася. Почала шукати новий напрямок і натрапила на “Швейну роту”. Вони займаються розробкою адаптивного одягу для поранених. Я не знала, чи впораюся, але написала їм,” — згадує Олена.
Наступного дня волонтерці надіслали тканину, викрійки та інструкції.
“Починала я з адаптивних трусів. Тепер можу пошити навіть худі з вишивкою,” — розповідає вона.
Адаптивний одяг для військових значно спрощує процес одягання та роздягання для тих, хто отримав травми. Наприклад, штани з липучками можна порівняти з лижними штанами — вони розстібаються зверху донизу, що дозволяє легко одягнути їх на людину.
Олена здебільшого шиє одяг за власний кошт. Останнім часом “Швейна рота” надсилає менше матеріалів, ніж вона могла б використати, а збори коштів проводить лише зрідка.
Ціни на тканини варіюються, і жінці доводиться шукати якісні матеріали за прийнятними цінами. Наприклад, остання вдала покупка — тканина за 160 гривень за метр. На місяць витрачає приблизно 15 тисяч гривень з власних збережень.
“Ми з чоловіком облаштовували життя так, щоб після того, як діти виростуть, трохи пожити для себе. У нас є приватний будинок, сонячні панелі, автомобіль. Але війна забрала у нас три роки. Усі мої плани на подорожі та відпочинок були пов’язані з ним. Тепер я волонтерю та живу на те, що сама заробила. Чоловікові грошей не витрачаю, бо розумію, що після війни вони можуть знадобитися на його лікування чи реабілітацію,” — каже Олена.
За листопад їй вдалося пошити 90 виробів: 38 пар штанів, 4 худі, а решта — це спідньої білизни. Робота залежить від графіка відключень електроенергії. Наприклад, за чотири години вчорашнього дня вона пошила дві пари адаптивних штанів.
“Не займаюся підрахунками. Просто мені зі “Швейної роти” написали, що позаминулого місяця пошила 77 виробів, а в листопаді поставила власний рекорд – 90 виробів”, – ділиться бізнесменка.
Олена майже не залишає часу для себе, як і 2015 року:
“У мене зараз немає сім’ї вдома. Чоловік у війську, діти вже дорослі. Тому прокидаюся о 5:00, дивлюся графік відключень. Якщо, як сьогодні (розмова відбулася 4 грудня, ред.), відключення о 9:00, йду в майстерню, шию. О 8:30 їду в офіс, роздаю завдання підлеглим, виставляю рахунки, а потім знову шию, поки є світло,” — розповідає вона.
“Завжди можна знайти спосіб долучитися”
Під час зустрічі з друзями-волонтерами один зі знайомих запропонував Олені Гуржиєнко відвідати військових із контузією в лікарні. Там планували концерт до новорічних свят. Жінка одразу погодилася, але незабаром пошкодувала про своє рішення, адже не була готова до такого досвіду:
“2022 року я потрапила до відділення, де лежать люди з контузіями. Тоді я взагалі нічого не знала про це. Звикла бачити в лікарнях військових із перев’язками, милицями чи у візках. А тут ходять нібито звичайні люди, але поводяться дивно. Голосно сміються чи говорять там, де це недоречно… Мене це лякало. Я побула пів концерту і вирішила, що досить.
Пішла до виходу, а там двері без ручок. У мене почалася паніка. Підійшла жінка з медперсоналу. Кажу їй: “Випустіть мене”. Вона: “А, ви не наша. Добре, виходьте”. Сіла в машину, виїжджаю з двору, а ворота замкнені. Наче фільм жахів. Я вже готова була лізти через паркан, але ж машину не покинеш. Довелося дзвонити організаторці. Вона жартома сказала: “Так, у психлікарню потрапити легко, а ось вибратися важко”. Після цього я рік туди не поверталася”.
Проте за рік Олена вирішила повторити спробу. Цього разу вона підготувалася морально, інформаційно та об’єднала зусилля з друзями. Відтоді вони майже кожного четверга відвідують військових у психіатричному відділенні. Волонтери завжди приносять із собою частування – пироги, млинці, салати, компоти, солодощі. Продукти купують власним коштом або збирають серед небайдужих. Влітку та восени запоріжці діляться фруктами зі своїх садів, а внутрішньо переміщені особи приносять продуктові набори з гуманітарної допомоги.
Спочатку військові соромилися спілкуватися, але поступово налагодили контакт. Такі зустрічі стають для хлопців джерелом душевного тепла, якого їм бракує через війну. Не всі мають можливість побачити своїх рідних, тому спілкування з цивільними особливо цінне, щоб вони розуміли заради чого ризикують життям і здоров’ям.
Таким чином, до шиття адаптивного одягу Олена додала ще один напрям волонтерства. Вона переконана, що під час війни кожен має допомагати військовим:
“Завжди можна знайти спосіб долучитися – наприклад, піти плести маскувальні сітки. Але це лише приклад, адже кожен сам вирішує, як бути корисним для нашої перемоги. Головне – робити це систематично й не зупинятися після першої ж спроби”, – підсумовує волонтерка.
Фото з особистого архіву Олени Гуржиєнко
Читайте також:
Запорізькі волонтери долучилися до ремонту дитячого садочку, який пошкодили росіяни (ФОТО)
“Обліпиха” та Вуйко Бо: волонтери запорізького осередку БУР роблять ремонт в обласному центрі молоді
Помер мешканець тимчасово окупованого Енергодара, голова ГО “Об’єднання учасників АТО та волонтерів “Передова” Вадим Комінко.