Після війни настане час відбудови міста, його перебудови під певні виклики. Як має виглядати післявоєнне Запоріжжя – поговорили з молодою архітекторкою та міською планувальницею Кароліною Мішель Макайя.
Вона є також дизайнеркою, планувальницею в урбаністичній коаліції Ro3kvit, головою ГО “Urbanization”, менторкою 2-ї хвилі урбанруху “У міста є Я” в Запоріжжі. 10 років тому Кароліна переїхала з Донецька до Запоріжжя, де живе, працює й змінює місто на краще.
– Яким Ви бачите Запоріжжя після війни?
– В моїй картинці світу в Запоріжжі буде не тільки відбудова пошкодження, а будівництво чогось нового, наприклад, житла для ВПО. А ще місто має розвивати й подальші цілі, які ставили для розвитку Запоріжжя ще до початку повномасштабного вторгнення, як от розвиток Коду міста. Також ми можемо розвивати туристичну привабливість, тобто залучати сюди більше людей, які просто приїдуть в Запоріжжя, подивитися на гарну архітектуру й лишити гроші в місті.
Мої знайомі архітектори залучені до реконструкції будівель і споруд, що пошкоджені внаслідок вибухів. Мені подобається, як вони підійшли до реконструкції будинку на Соборному, 151. Там архітектори попіклувалися, щоб максимально відновити згідно Коду міста відновити попередній оригінальний фасад. На превеликий жаль, у наближеному вигляді вдалося зробити лише тільки один. Але все одно я бачу Запоріжжя красивим, гарним, з його підкресленою вишуканою архітектурою.
Взагалі я родом з Донецька. У нас спадщина, як я розумію, зараз вивчаючи історію рідного міста, що вона у нас не сильно збереглася після Другої світової війни. Я не можу пригадати якісь історичні будівлі споруди свого міста, бо воно в принципі відносно молоде. Я вважаю, що Запоріжжя в цьому плані більше виграє, того що історія міста сама по собі довша, і є багато цікавих будівель. Багато з них, на превеликий жаль, потребують більше підтримки.
Після війни я бачу Запоріжжя містом з гарною, якісною архітектурою, інклюзивною, функціональною. Згідно з всіма цими модними концепціями розвитку міста, саме “15 хвилинне місто”, зелене місто, “місто-губка”. В Запоріжжі є дуже великий потенціал для створення цього і тому я дуже сподіваюся, що, коли війна завершиться, це все буде імплементовано.
– А чи є кому працювати над відбудовою міста? Тобто чи вистачає в нас спеціалістів для цього?
– З початком повномасштабного вторгнення багато архітекторок та архітекторів, в цілому виїхали в більш безпечні регіони, переїхали за кордон. Але я й не можу сказати, що в Запоріжжі нікого не залишилося. Є тут люди, які віддають всі себе заради того, щоб була відбудова нашого міста, і вона відбувалася саме якісним чином. Тут дійсно є люди, які знаються на сучасних трендах архітектури, якісному дизайні, правилах інклюзії та ергономіки. Вони розуміються, як зберегти оцю спадщину, при цьому всьому зробити простір більш гарним. Але те, як це виконують підрядники на місцях, це вже окрема історія.
Я ще спілкуюся з архітекторами поза межами нашого міста. В нашій громадській організації “Urbanization” дуже багато архітекторів, які долучалися з інших міст на наші заходи, воркшопи. Такий нетворкінг дуже важливий, бо це така передача досвідом.
Окрім того, в Запоріжжі є вищі навчальні заклади, де вчать архітекторів. Наприклад, у квітні цього року, моя команда, яка складалася з інших студентів-архітекторів з різних університетів, посіла третє місце в міжнародному конкурсі. Тому, я вважаю, що з цього можна чисто гіпотетично зробити висновок, що є, кому відбудовувати Запоріжжя. Але мені здається, що треба це зробити в більшій співпраці, і більше долучати, міксувати досвідчених місцевих архітекторів, досвідчених архітекторів з інших міст країни.
– Питання збереження пошкодженої історичної забудови гостро обговорюється і в сьогоднішніх воєнних реаліях України. Чи маємо ми повністю зносити подібні архітектурні об’єкти і зводити заново за старим прикладом або ж будувати абсолютно нову архітектуру в наших містах?
– Це питання потребує роздумів. Тут варто зауважити, що під кожен район, під кожну ситуацію є своя ситуація. Моя політика така: десь прилетіло, треба відновити. Єдине, що я б не хотіла, щоб відновлювали, це от рекламний шум, якісь МАФи і тому подібне. Я вважаю, що це просто необхідно знести. І також ненавиджу підземні пішохідні переходи. Це просто, я вважаю, жах в плані інклюзивності. Звісно, при відбудові треба запобігати помилкам минулого у плані інклюзивності.
У сучасному світі переважна більшість людей використовує машини. Особливо, якщо ми беремо такі великі міста, основний розвиток, яких пропав на модерністичний період, той же Київ, Запоріжжя, сусідні міста, де ти без машини, не можеш просто будувати свій маршрут. Тому при відновленні це також важливий аспект збудувати так, щоб всім було зручно пересуватися.
Щодо декомунізації, абсолютно підтримую, треба уникати цих помилок минулого. Мені подобається, як у нас на вулиці 12 Квітня замінили зірки на герб України. Я ніколи собі навіть не могла уявити, що дійсно якось буде так обережно.
“Панельки” – це також радянська традиція, але їх зносити це повна маячня. Коли люди приходять і самі добровільно зносять там умовну хрущовку, де живе якась певна кількість людей, і починають будувати там щось своє. Це не раціональний ресурс, на мою думку. Звісно, що будувати щось нове потрібно, але необхідно підходити до цього з розумом. По-перше, включати тканину міста, як там твоя будівля буде сидіти, згідно Генерального плану зонування. Але зараз нове будівництво ніхто не робить. Навіть девелопери, які лишаються в місті, вони зараз не створюють нові проєкти, а просто добудовують свої проєкти, які є. Але в майбутньому, коли вже більше, наприклад, лінія фронту відійде від міста, вони обіцяють, щоб повернуться з новими ідеями, проєктами.
– Ви сказали, що панельки зносити нерентабельно. А якби у нас була допомога від міжнародних партнерів? От, до прикладу, на заклик президента Зеленського допомагати у відбудові України відгукнулися 30 країн. Зокрема Данія взяла шефство над Миколаєвом, Велика Британія – над Київщиною, Туреччина – над Харковом, Австрія – над Запоріжжям. Чи відомо щось про роботу з відбудови в цьому напрямку?
– Поки не готова сказати, як саме нам зараз допомагає Австрія. Але на роботі по проєкту Стійкості міст ми багато вивчали про соціальне житло в Австрії, там є ця модель. І взагалі дуже багато є інформації з приводу того, як австрійці його відбудовують, чому воно важливе, на які моменти вони роблять акценти і тому подібне. Я вважаю, що це дуже класний досвід і було б круто, якби у нас вийшла така співпраця з цією країною.
– У Запоріжжі існує Стратегія розвитку Запорізької міської територіальної громади до 2028 року. Але в умовах війни вона застаріла та потребувала перегляду та актуалізації. Тоді ж Урбаністична коаліція Ro3kvit разом з міськрадою Запоріжжя розробили Візію Запоріжжя 2030 – документ, який має на меті визначити майбутнє міста Запоріжжя в умовах війни та після її закінчення. Яка Ваша роль там?
– З приводу урбаністичної коаліції, то зараз я є стажером-інтерном архітектури та міського планування. Ми разом з колегами розробляємо мапи, схеми. Я більше долучена до етапу дослідження. Можу сказати, що я саме та людина, яка безпосередньо знає, де та чого не вистачає в нас в місті, які є проблеми.
В цілому Візія Запоріжжя 2030 є більш виграшною, на відміну від тієї Стратегії розвитку, яка була у міста до 2028 року. Візія мені дуже подобається тим, що вона більш така інклюзивна, там більше різних концепцій міст.
– На екологічності відбудови наполягає концепція від Ro3kvit, де Ви є планувальницею. Автори проєкту вважають, що варто інвестувати в розвиток екологічно чистих галузей промисловості, зелені технології. Чи є у Вас ідеї, як відбудувати саме за таким принципом місто?
– Наше місто створювалось на промисловості, сюди їхали люди, починали працювати і тому подібне. На превеликий жаль, сьогодні Запоріжжя вже починає проживати переживати свій постіндустріальний період. От просто зараз ми йдемо до нового етапу. Це не означає, що існуюче підприємство необхідно закривати, бо все одно більшість людей працює там. У нас все ж є багато цих закинутих заводів, які не виконують свою природню функцію, тому їм було б добре зробити ревіталізацію.
А з приводу зелених технологій, будь-яких зелених концепцій, необхідно відреставрувати парки, сквери, прибережні зони, зберегти цю смарагдову мережу, більше зробити пішохідних доріжок. Дуже сподіваюся, що більшість цих концепцій, вони впровадяться також і моїми колегами, архітекторами, які працюють в Запоріжжі.
Буквально днями сталося відкриття мого першого об’єкту реновації, там де я виступала з колежанкою, як архітектори. Тобто ми розробляли з колегами рішення в інтер’єрі, я розробляла екстер’єр і трошечки були ми долучені до розробки фасаду. Якщо подивитися насправді там більшість таких зелених рішень в благоустрої. Там є газони, паркувальна плитка, інше додаткове озеленення.
- Тож, які проблеми в урбаністичному плані є в Запоріжжі?
– Перше, це громадський транспорт, а точніше його мала кількість. До прикладу, я живу у Шевченківському районі міста, і тут ще шикарні умови – я можу скористатися і трамваями, і автобусами. Але є такі райони міста, там де людям складно добиратися до зупинок громадського транспорту, бо їм до нього треба йти приблизно п’ять кварталів.
Також мені особисто не вистачає парків. У Шевченківському районі, знову ж таки, є два відреставрованих парки і там ще один намагалась відновити громадськість. Люди туди ходять, і просто вже питання його стану, це вже окремий біль.
Також мені тут не вистачає якихось громадських просторів. Я та сама людина, яка їхала в центр міста, просто щоб попрацювати в коворкінгу, тому що в мене в районі, в якому я мешкаю, такого місця нема. Так само й кав’ярнями.
Будинки культури, центри дитячої та юнацької творчості, їх також дуже мало. Діти, підлітки, школярі, студенти у нас є. Молоді нікуди приткнутись, тому всі їздять для цього в центр.
Окрім того, школи у нас всі мають бути в радіусі доступності 700-850 метрів. Але така доступність далеко не всюди покриває житлові квартали. Ще гірша ситуація з дитячими садочками.
Знову ж таки, чому б не зробити більше укриттів у нас? Це єдине нове будівництво, яке можна на сьогоднішній день дозволити в Запоріжжі. Але це мають бути укриття, які будуть вписуватися в ландшафт та бути функціональними. Інакше кажучи, зробити не так, як на Бульварі Шевченка (ред, – кіоск-укриття).
Але не можна тільки про погане. До прикладу, один мій знайомий, який приїжджав до Запоріжжя, сказав, що наше місто є столицею архітектури. І я не перестану на цьому наголошувати.
Також у нас є дуже великий потенціал розвитку зеленої мережі, адже в місті багато річок, на берегах яких можна побудувати гарні парки.
У нас живе багато креативних людей, які створили безліч ініціатив та проєктів, як от громадська організація «Запоріжжя без сміття» (Zero Waste ZP), яка просувала культуру сортування сміття. Вони проводили безліч воркшопів для містян.
В місті є громадські простори, культурні центри. Я обожнюю кейс громадського центру для ВПО, особливо його перші роки роботи. У прифронтовому місті він несе особливу цінність. Здавалося б, всього чотири кімнатки в цьому центрі, ну, як вони можуть змінити місто? А насправді там дуже багато ініціатив, зокрема, моя там теж народилася. Люди приходили, починали працювати умовно по фану, почали заробляти гроші і потім робили там свої офіси, розвивали свої справи й тому подібне. Просто дайте людям простір, і вони придумають щось там.
Фото надані героїнею матеріалу