Ввечері 1 березня росіяни атакували Запоріжжя “шахедами”. Один з них влучив у будинок 31-річної запоріжанки Анастасії Голубицької. Дрон прилетів у квартиру через стінку, де жінка бавилася зі своєю донькою. В момент житло загорілося й вигоріло вщент.
Історія Анастасії стала однією з тих, хто втратив своє житло внаслідок російських обстрілів. Жінці з її дитиною та чоловіком вдалося врятуватися з квартири, від якої вже майже нічого не залишилося.
“Я стільки разів чула цей звук “мопедів”, але він завжди проходив повз. І я так завмирала, він пролітав і я видихала, коли чула, або його десь там далі збили, або він впав. Я сподівалася, що на цей раз буде така ж ситуація. Але все сталося інакше”, – каже Анастасія.
Той вечір розділив життя родини жінки на “до” та “після”, каже вона. Анастасії все ще боляче згадувати події 1 березня, коли російський обстріл позбавив її житла.
“Я була з донькою на кухні, з тієї сторони, куди воно там впало. Ми сиділи з нею та збирали конструктор, я їй подарувала саме новий. Я не знала, що була тривога, але потім почула, як деренчить, подумала, що як завжди пролетить повз. Але потім як зрозуміла, що звук став гучнішим, а не стихати, я навіть не встигла зі стільця встати…Повернула голову і тоді пролунав вибух. Це було через стіну від нас”, – згадує жінка.
Безпілотник прилетів у сусідню квартиру, яка була через стінку від житла Анастасії. За її словами, скоріше за все, він не ніс боєкомплекту, тому не здетонував. Розпочалася пожежа, яка моментально перекинулася на сусідні квартири, в тому числі й нашої героїні. Вона встигла вибігти з дитиною та чоловіком, коли на них вже почала сипатися стеля від вибухової хвилі.
“Коли приїхали ДСНС, ми стояли й сподівалися, що зараз все оперативно погасять і ми зможемо хоч щось врятувати з квартири, забрати. А так ми просто стояли й буквально через 10 хвилин просто обвалився дах всередині нашої квартири. Ми нічого не встигли забрати, окрім документів, ноутбуку та однієї іграшки для нашої доньки”, – каже Анастасія.
Вона розповіла, що на гасіння пожежі прибув лише один екіпаж, який працював лише з одного гідранта. За її відчуттями, вода в ньому закінчилася за дві хвилини, й вони поїхали заправлятися, за 10 хвилин повернулися знову.
“Я далі вже не пам’ятаю, бо дитина кричить, і вона все бачить на власні очі, як воно горить, і кричить: “Мама, чому горить наша квартира? А як же мої іграшки?”, – згадує з болем Анастасія.
Вона відвела дитину до сусідки, аби та заспокоїла її та відволікла. Згодом за ними приїхали батьки чоловіка й забрали їх до себе.
“Я забрала дитину. Ми дійшли якось до машини. Я сіла в машину, спочатку все було добре. Потім мене почало нудити і почала паморочиться голова, і в мене почалась панічна атака. В мене ніколи в житті її не було. Я не знала, що це таке. Родичі викликали парамедиків. Мені було так погано, що думала зараз просто впаду і все. Мені надягнули термоковдру, бо мене так трусило, що я навіть пляшку в руках могла втримати. І причому ти мозком розумієш, що в тебе дитина, вона питає, що з мамою, починає знову плакати, а ти не можеш нічого з собою зробити, ти не можеш заспокоїтися”, – каже жінка.
Анастасію відвезли в лікарню, де медики діагностували в неї легку контузію й назначили заспокійливі. Дитина та чоловік не постраждали.
Поки родина живе у своїх родичів, але вони планують винаймати житло у районі, де мешкали, бо саме там їхня донька ходить до школи та в гуртки.
Квартира Анастасії, на яку вони самостійно з чоловіком заробляли багато років, й власноруч облаштовували, вигоріла дотла:
“Ми зовсім нічого не встигли забрати, я для дитини нічого не забрала. Наша квартира перетворилася в попелище. Згоріло повністю все, навіть не видно, де наші ліжка стояли. Найбільше постраждала спальня та дитяча. Від ляльок навіть очей не залишилося…”.
Днями була зустріч мешканців постраждалого будинку з головою Запорізької обласної військової адміністрації Іваном Федоровим. За його словами, поки немає акту обстеження будинку, тож він не може сказати точно, чи зможуть його відбудувати. Але навіть якщо він буде придатним до відновлення, то цей процес почнеться не раніше, ніж через 2-3 роки. Окрім того, всі мешканці згодом мають прийняти колективне рішення, хочуть вони чекати відбудову будинку, або отримати сертифікат чи гроші на купівлю нового.
А поки родина Голубицьких розгублена від втрати житла й не знають поки, що робитимуть далі:
“В нас такі новини…. Це Запоріжжя. Ми не знаємо, що буде далі. Чи можна нам на щось тут розраховувати взагалі? Що буде через місяць? Як я можу бути впевнена, що через два-три роки відбудують ту квартиру? Я не знаю, які приймати рішення”.
Аби допомогти фінансово родині, яка в один вечір втратила всі свої збереження, речі та житло:
💳Номер картки банки
4441 1111 2257 7673
Фото надані героїнею матеріалу