Коли в Запоріжжі чути вибухи – серед перших на місце приїжджають волонтери загону швидкого реагування Червоного Хреста. Один із них – 44-річний запоріжець Віталій Цибарєв, який керує загоном із 2015 року.
Про свою роботу, небезпеку, мотивацію та будні чоловік розповів в інтерв’ю Inform.zp.ua до дня заснування Товариства Червоного Хреста в Україні.
До повномасштабної війни Віталій працював у сфері промислових і автомобільних олив, цей бізнес працює й досі. Волонтерством почав займатися ще у 2014 році, коли почалася війна на Донбасі. Він каже, що мотивацією стало бажання допомагати людям.
Чоловік зізнається, що найскладнішою для нього стала евакуація на початку повномасштабного вторгнення. Тоді доводилося по кілька днів залишатися на окупованій території.
“На початку 22-го року ми їздили доволі часто з евакуаційними колонами на той бік лінії розмежування. І були деякі моменти, коли доводилось там залишатися на декілька днів, бо нас там не пропускала російська армія далі, треба було чекати, це було доволі небезпечно. Ми знаходилися на окупованій території і невідомо було, чим це закінчиться, у будь-який момент. Ми могли звідти не виїхати. А тут зараз складно, чесно кажучи, буває працювати, коли бачиш поранених дітей, такі випадки теж бувають”, – каже Віталій.
Почув вибух – треба їхати
Зараз загін швидкого реагування працює як у самому Запоріжжі, так і по всій області. Якщо стається обстріл – волонтери оперативно виїжджають на місце. І наразі це вже стало буденністю.
“На початку 22-го року була схвильованість, а зараз це вже як рутинна робота. Ти розумієш, що якщо ти почув десь вибух, то сто відсотків треба виїздити і десь є якісь втрати, поранення або руйнування. В будь-якому випадку треба виїжджати. Це вже якось само собою робиться, немає ніяких хвилювань”, – розповідає про свій досвід чоловік.
Якщо потрібно доправити гуманітарну допомогу чи евакуювати людей – загін їде у прифронтові населені пункти. Крім цього, вони також перевозять поранених між лікарнями, транспортують маломобільних пацієнтів або доставляють лікарів туди й назад. За спостереженнями Віталія Цибарєва, зараз бажаючих евакуюватись стало менше.
“Зрозуміло, не так часто (евакуюються, – ред.), як це було у 2022 році, зараз це більш поодинокі випадки”, – каже Віталій.
Інколи волонтерам доводиться працювати, коли обстріли ще тривають – як артилерійські, так і з інших типів озброєння. Наприклад, після одного з “прильотів” по “Мотор Січі”, Червоний Хрест допомагав пораненим просто під час повторної атаки.
“Ми приїжджали, надавали допомогу, забирали певну кількість поранених. Потім повідомляли, що знову летить, повторний обстріл. І ми поранених везли в лікарню, там був ще обстріл, потім повертались і знову працювали”, – згадує командир загону.
Так само відбувається і під час атак “шахедами” по Запоріжжю. Волонтери їдуть на місце одразу після першого вибуху, коли небезпека триває й інші безпілотники досі можуть бути у повітрі.
Попри небезпеку, серйозних поранень серед волонтерів не було. Віталій пояснює це дотриманням правил безпеки, поведінки та наявністю екіпірування: у кожного є бронежилети і каски.
Волонтерство та мобілізація
У загоні працює близько 20 постійних волонтерів і ще стільки ж, які долучаються за можливості. Щонайменше раз на один-два місяці вони намагаються збиратись у неформальній обстановці й відпочивати. За бажання, у них є можливість поспілкуватись із психологом.
Зараз, за словами Віталія, найбільша проблема – нестача людей. Підготувати одного добровольця займає приблизно пів року, але немає гарантії, що під час цього або після волонтера не мобілізують до лав Збройних сил України:
“У нас певна кількість людей пішла воювати. У нас не «броньовані» люди. Тобто у будь-який момент ТЦК їх можуть викликати на доукомплектування”.
Перед тим, як працювати на виїздах, всі волонтери проходять навчання: перша домедична допомога, робота з травмами і кровотечами, обладнанням, евакуація, психологічна підтримка.
Людей навчають безкоштовно. Головна умова – дисципліна й бажання допомагати. Зараз до загону триває набір.
“Нові волонтери отримують знання. Для прикладу, перша допомога. Заняття для однієї людини в середньому вартує півтори тисячі гривень, а для наших волонтерів ми це проводимо безкоштовно. Тобто ви отримуєте знання, які можуть вам в якийсь момент небезпечний у вашому житті допомогти. Собі і вашим родичам. Бо бувають ситуації, коли ти б і хотів допомогти, але не знаєш, що робити. А під час війни такі знання треба мати всім”, – зазначив Віталій Цибарєв.
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.