Влітку 2022 року вчитель фізики Ігор Лось разом із родиною був змушений виїхати з тимчасово окупованої Новобогданівки до Запоріжжя. У 2023 році йому вдалося зібрати команду педагогів і відкрити Новобогданівську гімназію “Успіх”. Більшість вчителів, які не погодилися на співпрацю з росіянами, вже другий рік поспіль проводять уроки онлайн — хто з прифронтового Запоріжжя, хто з-за кордону.
Цього року заклад знову був на межі закриття через запропоновані реформи Міністерства освіти та науки, що могли позбавити учнів, які залишилися в окупації, або виїхали за кордон, доступу до української освіти. Проте наразі педагоги гімназії “Успіх” продовжують навчати дітей.
Окупація
З перших днів повномасштабного вторгнення армія РФ тимчасово захопила Мелітополь та Мелітопольський район. Тієї ночі Ігор Лось чергував в аптеці, що належала його родині:
“Я був у костюмі кольору хакі, схожому на військову форму. Мені зателефонували: “Бігом додому, почалася війна”. Я закрив аптеку, побіг до сім’ї і перевдягнувся”, – згадує він.
Спочатку люди сподівалися на швидке завершення бойових дій, але з кожним днем ставало зрозуміліше, що росіяни не збираються покидати населений пункт, вони все більше укріплювалися на позиціях. Деякі вчителі гімназії “Успіх” у Новобогданівці добровільно пішли на співпрацю з окупантами. Так, вчитель фізкультури Артур Балховітін, який в табелі успішності, поведінки та відвідування школи має оцінки “2”, став директором новобогданівської школи:
“Мене не здивувало, що деякі наші вчителі погодилися на співпрацю. Однак більшість відмовилася. Частина виїхала і продовжує працювати в гімназії онлайн, інші залишилися в окупації, але ніде не працюють”, – наголошує пан Ігор.
Вчителів, які відмовилися від співпраці, змушували писати заяви про звільнення та здавати ноутбуки, які вони отримали за національним проєктом “Ноутбук кожному вчителю” Міністерства освіти і науки та Міністерства цифрової трансформації.
“Атмосфера була дуже напруженою. Ми вирішили, що повинні хоча б заповнити журнали, щоб наші учні могли отримати атестати й продовжити навчання. Ті, хто співпрацював з окупантами, ходили по школі з опущеними головами, бо знали, що їх зневажають. Ми прямо казали їм, що вони — зрадники”, – згадує Ігор Лось.
Саме новоспеченому “директору” Артуру Балховітіну потрібно було здавати шкільні ноутбуки.
“Цю техніку ми отримували від української держави. Я змусив його написати розписку, що він забрав техніку. Згодом він у мене запитав: “Вам, мабуть, не треба пропонувати посаду в школі?”. Я сказав йому: “Ти все правильно зрозумів”, – наголошує чоловік.
“Ірина Борисенко одна з тих учительок, яка першою побігла до зросійщеної школи й почала ходити по домівках, вимагаючи від батьків підписи, щоб вони віддали своїх дітей до школи окупантів”, – продовжив вчитель фізики.
До родини Ігоря Лося кілька разів приходили російські військові з вимогами переоформити бізнес і продавати російські препарати. Це стало сигналом, що час тікати. Вони швидко зібрали речі, документи і через Василівку виїхали з окупації.
“Після нашого від’їзду російські солдати кожного вечора приходили до нашого будинку і влаштовували там гулянки. Односельці кажуть, що окупанти винесли все, що могли”, — розповідає Ігор Лось.
Життя у прифронтовому Запоріжжі
Учителі з Новобогданівки, які виїхали з тимчасово окупованої території, вирішили об’єднатися й відкрити школу. Однак у 2022 році це було неможливо, адже діюча директорка залишилася в Мелітопольському районі, а матеріально-технічна база була відсутня.
“Я знайшов собі місце. Викладав фізику, здружився з дітьми та колективом. Крім того, займався волонтерською діяльністю — навчав дітей математики в центрі “Саме тут”. Згадую той рік з теплотою”, — ділиться Ігор Лось.
У 2023 році колектив новобогданівських учителів знову об’єдналися, щоб спробувати відкрити гімназію. 17 викладачів, які виїхали з окупації, були непохитні у своєму рішенні продовжувати навчати дітей, незалежно від їхнього місцеперебування. Адже навіть, якщо школа фізично зруйнована або перебуває в окупації, можна організувати дистанційне навчання для учнів.
“Багато дітей писали мені, що сумують за школою, вчителями, однокласниками”, — з усмішкою згадує вчитель фізики.
Зібравши колектив та необхідну кількість заяв від батьків, Ігор Лось погодився стати директором гімназії “Успіх”. Він взявся за організацію школи, відвідував різні установи, щоб організувати дистанційне навчання. До повномасштабного вторгнення в цій школі навчалося 520 учнів, а зараз — 199.
“Заяви від батьків можна було подавати в будь-якій зручній формі: особисто, через електронну пошту, месенджери. Це не було великою проблемою. Але наша бюрократія — це щось… Щодня я їздив з різними паперами в установи. Іноді здавалося, що нічого не вийде, і з нового навчального року ми знову будемо викладати в інших школах. Але, зрештою, всі документи були прийняті, й наша гімназія “Успіх” знову запрацювала після річної перерви. Це сталося також завдяки допомозі Новобогданівської сільської військової адміністрації. За що ми їм дуже вдячні”, – згадує вчитель.
Колективу виплатили заборгованість із зарплати за рік, як вчителям, що виїхали, так і тим, хто залишився в окупації. Їх середня зарплата складає 19 тисяч гривень. Однак на сьогодні виплати вчителям, які залишилися на окупованих територіях, припинилися:
“Деякі з них дуже ображені, і я їх розумію. Але єдиного правильного рішення немає. Наприклад, одна вчителька начебто не співпрацювала з окупантами, отримувала зарплату від нас. Згодом з’ясувалося, що вона пішла працювати в дитячий садок на тимчасово окупованій території. Або ж є ті, хто відкрито хвалився, що отримують зарплату і від України, і від Росії. Це ненормально.
Зараз складно визначити, хто почав співпрацювати з окупантами. Повторюсь, більшість наших учителів не пішли в колаборанти, навіть ті, хто залишився в Новобогданівці. Але єдиного правильного рішення для цієї ситуації досі немає. Одні залишилися вдома, але тимчасово втратили зарплату, інші виїхали й втратили все: будинки, бізнеси, господарство, але отримують зарплату. Кожен вибрав те, що краще для нього. Я не міг жити в окупації, тому виїхав.”
Учителі, які залишилися на тимчасово окупованій території, не залучені до освітнього процесу через небезпеку. Російські військові періодично влаштовують так звані “рейди”, і приходять до людей додому, щоб влаштувати допити під прицілом автоматів. Місцеві жителі вважають, що це сусіди “здають” своїх за гроші. Окрім цього, складно визначити, хто почав співпрацю з окупантами.
Дітей із тимчасово окупованих територій, навпаки, заохочують до дистанційного навчання в українських школах. Однак на окупованих територіях учні мають відвідувати й місцеві школи, де вчителі-колаборанти намагаються нав’язати їм бачення себе як громадян Росії.
До батьків, котрі не хотіли віддавати дітей до зросійщених шкіл на ТОТ, окупаційна влада застосовувала примус – погрожувала позбавляти батьківських прав.
“Ми з дітьми одразу домовилися, що вони ніколи не говоритимуть ні друзям, ні однокласникам про те, що навчаються в українській школі дистанційно. Це занадто небезпечно. Дехто підключається на уроки з заштореними вікнами й на фоні українського прапора. Видно, як це їм болить. Але я завжди прошу їх не ризикувати. Головне зараз — безпека. Колись наш прапор знову майорітиме над новобогданівською школою, але поки що треба берегти себе.
Є й ті, хто вже звик до нової “системи”. Вони дякують російській армії, читають російські вірші, носять триколори та вступають до окупаційних молодіжних організацій. Всім цим вони вихваляються у соціальних мережах, переважно – TikTok. Багато залежить від того, яке середовище їх оточує.”
Знову під загрозою закриття
Цього року новобогданівська гімназія “Успіх” знову опинилася під загрозою закриття через проєкт наказу №850 Міністерства освіти та науки України. Цей документ пропонував змінити порядок формування дистанційних класів, що могло значно зменшити кількість учнів, які здобуваютьосвіту в такому форматі. Міністерство висувало аргументи на користь очного навчання: затягування дистанційної форми навчання негативно впливає на якість освіти, а очна форма сприяє кращій адаптації дітей-переселенців до нових умов.
“З власного досвіду можу підтвердити, що очне навчання набагато якісніше, ніж дистанційне. Наприклад, одного разу учень сьомого класу надіслав мені розв’язання задачі з інтегралами, які вивчаються тільки в університеті. Він просто завантажив відповідь з інтернету, навіть не перечитавши її. На щастя, такі випадки трапляються нечасто.
Попри різницю між очним та онлайн-навчанням, що робити з нашими дітьми, які зараз за кордоном або є внутрішньо переміщеними особами й змінили місце проживання, але хочуть навчатися в рідній школі? Вони ж не винні, що в Україні триває війна. І що робити нам, учителям, які через “оптимізацію” можуть залишитися без роботи?”, – розповідає директор.
Дистанційна освіта — це єдина можливість для дітей із тимчасово окупованих територій (ТОТ) та внутрішньо переміщених осіб (ВПО) здобувати українську освіту. Хоча проєкт наказу МОН не скасовує дистанційне навчання загалом, умови, прописані в ньому, можуть призвести до закриття певної кількості шкіл, які наразі працюють у такому форматі. Це означає, що наступного року учнів новобогданівської школи можуть позбавити можливості отримувати українську освіту дистанційно.
Не дивлячись на всі ці виклики, Ігор Лось не втрачає оптимізму й вірить, що скоро зможе повернутися додому:
“Після деокупації я обов’язково повернуся до Новобогданівки. Мрію викладати свої уроки в рідних стінах.”
