Два з половиною роки Бердянськ знаходиться під тимчасовою російською окупацією. За цей час місцеві мешканці звикли до репресій та постійного контролю окупантів, але партизани час від часу дають про себе знати.
Inform.zp.ua поспілкувався із заступником голови Бердянської районної ради Віктором Дудукаловим, аби дізнатися про обстановку в місті та районі, поведінку окупантів та життя людей, яке контролюють росіяни третій рік поспіль.
– Росіяни активізувалися на Бердянському напрямку, частково просуваючись вперед. Чи вплинуло це якось на мешканців Бердянська та Бердянського району? Можливо, у зв’язку з безпековою ситуацією, щоб уникнути партизанщини, росіяни посилили контроль над місцевими мешканцями?
– Таке поняття, як Бердянський напрямок, є дуже умовним, адже він є набагато ближчим до Запоріжжя, аніж до самого Бердянська. Не так відчутно це за замовчуванням, хоча б тому що відстань від лінії фронту до Бердянська – 100 кілометрів по повітрю. Ті військові на лінії розмежування в Запорізькій області, з якими я спілкуюсь, кажуть, що дійсно там є спроби окупантів атакувати, є вилазки окремих груп на мотоциклах, на багі, але наші дають їм гідну відсіч. Тому більш-менш ситуація контрольована, за тою інформацією, яку я отримую через свої особисті джерела.
Що стосується Бердянська, настроїв і ситуації там, для людей загалом сьогодні є проблеми більше важливі, аніж ситуація на фронті. У них під носом зубожіння і гуманітарна катастрофа. Що стосується поведінки окупантів – це не тільки в Бердянську в районі, а так загалом в окупації останнім часом повідомляють про активізацію рухів техніки ворога всередині окупованої території в один та в інший бік вони там рухаються. Тобто в них там зараз активні передислокації присутні.
Що стосується відношення до цивільного населення, перевірки там не зупиняються, це перманентне явище, це постійно незаконні обшуки, незаконні затримання, перевірки телефонів, транспортних засобів, купа запитань, чому не отримали російський паспорт, чому у вас там українські перегляди в ютубі або ще щось. В людей оце напруження має постійний характер практично без змін. Звісно, інколи буває таке, що інколи з’являється там, до прикладу, десь плюс один блокпост між населеними пунктами, але до попередніх 20 блокпостів плюс один теж сильно на ситуацію не впливає. Люди просто звикли, що вони живуть поруч із ворогом, і ворог їх постійно контролює, намагається впливати якось.
Але ті, хто не підтримував окупацію з перших днів, вони не підтримують і зараз. Я думаю, що і не підтримають вже аж до деокупації, так що там те населення адекватне, воно залишається таким.
– У серпні Ви заявляли, що сили рф перекидали з Бердянського району на Курський напрямок, аби стримати Сили оборони України. Вочевидь, відтоді ситуація змінилася, і наразі через активізацію на Запорізькому фронті, як змінилася кількість російських військових в Бердянському районі?
– За стандартами таких рухів окупантів пройшло дуже багато часу, і вони могли просто за цей час вони могли всі сили, що є, перекинути як в один напрямок, так і в інший. Тому що їм треба буквально дві-три доби для того, щоб з Ростовської області переміститися в Запорізьку область, це не є проблемою.
Але зо два тижні тому можна було стверджувати, що вочевидь окупантів є менше на території Бердянського району. Місто Бердянськ все ж таки залишається таким, яким окупанти намагаються картинкою подати, ніби воно таке цивільне, не мілітарне. Але зрозуміло, що по місту, в заводській інфраструктурі багато є їхніх ремонтних баз, де розташовується особовий склад, де вони зберігають боєкомплекти. А от саме район і територія району загалом стали величезною казармою, величезним полігоном для окупантів сьогодні, і от, що відбувається в районі, набагато складніше порахувати, тому що їм там простіше заховатися в селах. Там більше половини об’єктів нерухомості були зайняті окупантами. Вони заселялися в будинки цивільних, які виїхали, займали та утворювали мініказарми, або польові шпиталі у фельдшерсько-акушерських пунктах або дитячих садочках.
І порахувати техніку там загалом, я думаю, абсолютно не є можливим взагалі. Тому що те, що там відбувається в районі, що відбувається по селах, по полях і по посадках, це просто недоступно для будь-кого.
Вочевидь, їх стало менше, коли вони поїхали на Курщину, але потім оцих всіх рухів техніки колон було стільки, що сьогодні статистику підбивати вже буде неправильним, вона не буде об’єктивною.
– Понад два з половиною роки Бердянськ знаходиться під російською окупацією. Як отримуєте інформацію про ситуацію, яка складається там наразі? Як Вам зараз вдається підтримувати зв’язок з місцевими мешканцями, що залишилися там?
– Часто до мене звертаються люди, які мають знайомих або родичів в окупації, або самостійно звідти повідомляють мені про якісь новини, про те, що відбувається там. Хтось працює, до прикладу, у Водоканалі, хтось працює або працював в порту, і от таких знайомств вистачає, аби я був в курсі подій. Крім того, я намагаюся весь цей час моніторити всі пабліки, всі канали, всі місцеві чати в окупації. Це дає мені розуміння життя там: від курсу долара до проблем, пов’язаних з банкінгом та виплатами. Також я намагаюся постійно співпрацювати з правоохоронцями, аби зафіксувати злочини росіян в Бердянському районі.
– Про що розповідають містяни? Які проблеми існують в місті?
– Проблема з інфраструктурою перестала бути актуальною, тому що вона є постійною. Якщо свого часу практично раз на два-три дні були публікації в каналах різних бердянських про те, де не буде водопостачання, або світла, то сьогодні їх все менше, тому що водопостачання або світла немає просто днями, і вже, на жаль, всі до цього звикли.
Також, зважаючи на той склад населення, який залишився, а це переважно люди соціально незахищені, похилого віку, пенсійного віку. Вони постійно потребують різної екстреної медичної допомоги або медичних послуг. Сьогодні в окупованому Бердянську медицина – це катастрофа. По-перше, це відсутність персоналу медичного. Не так давно заїхала в місто бригада лікарів чи з Інгушетії, чи з Чувашії. Я не знаю, що у них там з медициною, але вони оту свою медицину повезли ще до нас. І от сьогодні окупанти рапортують про те, що аж цілий хірург приїхав, тобто на колись стотисячне місто, сьогодні з’явився аж цілий приїжджий хірург ненадовго. Зрозуміло, що медичної системи нормальної немає взагалі.
По-друге, як виявилося, медикаменти в них нормальні відсутні, російські медикаменти не лікують взагалі. Люди шукають індійські ліки, які інколи завозяться, люди шукають китайські ліки, людей рятують білоруські ліки. Я особисто знав кілька людей з діабетом, які померли, просто померли через те, що не допомагає там медицина.
– Окупаційна влада заявила, що в Бердянську залишилося близько 50% жителів. Які є Ваші підрахунки?
– Це ледь не єдине або перше повідомлення від окупаційної влади, якому можна було б більш-менш вірити. Але думаю, що актуальних даних в них немає, вони не рахували мешканців, вони оцінюють це, так би мовити, “на око”.
Я колись підраховував приблизно за кількостю тих, хто виїхав на підконтрольну територію та за кордон. Робили ми це по числу мешканців в кожному будинку по під’їздах. В нас вийшло близько 40 з гаком відсотків людей, які залишилися в місті Бердянську.
Найактивніша фаза виїзду була перші пів року окупації, наступна хвиля була в період початку нового навчального року 2023/ 2024, коли діти та вчителі мали починати навчання. Але потім окупанти відчули, що люди дуже серйозно покидають територію, не тільки Запорізьку область, а й загалом, тому вони почали запроваджувати правила щодо в’їзду. І, здається, з 16 жовтня минулого року, в окупантів було запроваджено це сумнозвісне Шереметьєво (від 16 жовтня 2023 року росія обмежила в’їзд на свою територію для громадян України, які прибувають на територію РФ з інших країн без російського паспорта. За рішенням уряду рф, пропуск громадян України можливий лише через два пункти пропуску – аеропорт “Шереметьєво” (Москва) та пункт Лудонка на кордоні з Латвією , – ред).
Разом із цим окупанти анонсували те, що вони будуть забирати житло у людей. І от тоді з’явилася невелика хвиля тих людей, які повернулися в окупацію саме восени 23-го.
– Окупанти змушують українців переоформлювати майно та бізнес на окупованих територіях за російським законодавством. Для цього необхідно знаходитися на місці та отримати паспорт рф, щоб проводити будь-які “юридичні” процедури. Що Ви можете порадити робити бердянцям в такому випадку?
– Протягом цього року люди саме через “націоналізацію” цю так звану намагалися потрапити на окуповану територію. І був дуже невеликий відсоток тих людей, яких через Шереметьєво взагалі туди пустили, люди поїхали заради житла, заради того, щоб його зберегти, зареєструвати за собою, продати й покинути окупацію.
Деяких з тих, кого пропустили в російському аеропорті, вдома в окупації спіткала сумна доля, тому що їх затримували незаконно, потім їх там кошмарили за те, що у них там якісь там зв’язки зі Збройними Силами України чи з Азовом, чи ще з кимось. Людям навішували неіснуючі претензії. Так, нерухомість, взагалі все майно в окупантів є в заручниках, вони почали оці процедури так званої націоналізації, більше того, вони практично заблокували всі способи дистанційно врегулювати ці питання. Якщо свого часу можна було людині теоретично виїхати за кордон і переоформити право власності, чи правильніше зробити довіреність або переоформити право власності в посольстві, сьогодні ці документи вже окупантами не приймаються, тому що їх це не влаштовує.
Загалом рекомендації для людей такої універсальної немає. Наші люди вже або змирилися із тим, що в них житло відіймуть, вони нічого не можуть зробити, або вони вже щось намагалися зробити. Сьогодні єдиним порятунком для людей є максимальна кількість спроб вчиняти так, щоб не потрапити в цей от перелік майна, яке підлягає “націоналізації”. Тому люди намагаються сплачувати за комунальні послуги дистанційно або просять робити на місці про це когось. Хоча й тут окупанти закручували гайки, тому що Водоканал свого часу запровадив таку систему, що не можна було сплатити комуналку за іншу особу, за іншу квартиру. Тобто власник особисто повинен був сплачувати комуналку, як мінімум перший раз прийти і зареєструватися як платник, але я не знаю чим, це закінчилося.
Окрім того, аби майно не відібрали, люди просили знайомих навідуватися туди, щоб була там присутність когось, що там хтось дає ладу тому майну, що хтось там заходить, перевіряє, можливо квартиранти живуть.
Повторюся, універсальної пігулки немає взагалі, тому що, якщо окупанти захочуть, вони відіжмуть житло. Тобто порятунку немає, тим більше дистанційно. Проте якщо виконувати окупантські певні правила, то можна якось хоча б відтермінувати цю так звану “націоналізацію”.
Тут, на щастя, в окупантів достатньо проблем: і кадрових, і організаційних. Їм дуже складно проводити так звану націоналізацію, тому що якісь там в них є проблеми, безпосередньо із реєстрацією майна, реєстром. Коли окупанти почали оці заходи, вони публікували перелік потенційно безхазяйного майна, конкретно земельних ділянок в кількості 500 тисяч штук ділянок. Це фізично обробити неможливо за короткий проміжок часу. З майном така ж історія, це теж є проблема, тому що місто Бердянськ – це 100 тисяч мешканців, а Бердянський район – це ще 60-80 тисяч мешканців, і в Бердянському районі сім територіальних громад, в кожній з них по 20, по 40 населених пунктів. Звісно, що це просто неймовірна кількість нерухомості.
Через проблеми з реєстрацією дуже серйозно злетіло у вартості житло. В Мелітополі – у два або три рази, в Бердянську нерухомість зросла десь вдвічі.
– Україна намагається через Міжнародний арбітраж змусити рф знести Керченський міст, щоб після деокупації Бердянська порт міг вільно працювати. Чи використовують росіяни офіційно зараз цей порт?
– Цей порт офіційно використовують, тому що вони інколи звітують про те, що перевантажували й вивозили зерно. Але справа в тому, що вони звітують про якісь кілька тисяч тонн зерна нібито, що вони вивезли через порт, але це не є офіційними цифрами. Фактично вони роблять це під чорним прапором, вивозячи зерно без документів, без якихось наслідків для бюджету, тобто без податків. Але вони вивозять, окрім зерна, ще й металолом, різну сировину, яку вони там можуть витягнути. Також через порт перевозять боєкомплекти, техніку.
– На початку жовтня у Бердянську підірвали автомобіль судді Чернігівського райсуду Віталія Ломейко, який погодився працювати в місцевому окупаційному “суді”. Він загинув на місці. Тож супротив населення не зник?
– Сьогодні є питання, чи взагалі загинув товариш Ломейко, тому що після підриву його автівки з’явилося з ним якесь відео, де ніби йде мова про те, що він живий. Тому немає впевненості в тому, що його було ліквідовано.
Але однозначно партизанська акція була, і можна сказати, що це партизанська акція була вдалою, тому що все, що треба було, спрацювало. До того ж нюанс в тому, що акція була недалеко від центру міста, недалеко від охоронюваного режимного об’єкта під назвою Бердянський морський торгівельний порт, який є мілітарним об’єктом окупантів. І от це така була акція дуже зухвала, просто під носом в окупантів, і це каже про те, що спротив, не те, що він живий, він просто нікуди не подівся. І, як казав голова військової адміністрації Іван Федоров, я його повністю підтримую, він став більш точним, більш точковим і більш конкретним супротивом, його дії стали більш конкретними.
Що стосується підриву Ломейка, то після цього в прилеглій зоні, де це сталося, в мікрорайоні Ліски, відбувалися облави. Патрулі одразу ж збільшили, бо їм треба було там відпрацювати і відповідно когось знайти. Але окупанти обов’язково когось знайдуть невинного і змусять якусь людину взяти на себе цей, їхньою мовою, злочин, як це відбувалося із багатьма партизанськими акціями. Сьогодні в закладах позбавлення волі, в окупантських, фактично в катівнях, знаходяться десятки людей за злочини, які вони не вчиняли. Це могли бути диверсії на залізниці, інші партизанські акції. Вони просто будуть навішувати це різним людям, які цього не вчиняли, це буде основний результат їхньої, так званої боротьби зі спротивом. Можна сьогодні стверджувати, що відсоток затриманих за партизанські акції людей є вкрай низьким, тобто спротив є ефективним, спротив є нищівним.
І спротив залишається, я впевнений, що це була не остання партизанська акція на нашій території.
– Що б ви хотіли сказати бердянцям зараз?
– Триматися, триматися, ще раз триматися – це перший момент. Другий – деокупація обов’язково буде, і нікуди не подінеться ані Україна, ані міжнародні партнери. Бердянськ буде звільнений!
Величезна повага тим, хто навіть після стількох років окупації живе з Україною в серці й себе ідентифікує як українець, це дуже цінно, і ці люди, герої сучасні, які не словом, а справою показали, що вони є справжніми українцями, справжніми патріотами.Я знаю, що таких людей там доволі багато.
