Запорізьке Соцмісто можна порівняти з архітектурним підручником. Прогулюючись по ньому, немов гортаєш сторінки, на яких описана історія вітчизняної архітектури 1920-1950-х років. Будівлі – немов ілюстрації. Вони представляють «конструктивізм» – авангардистський напрям радянської архітектури 20-30-х років минулого століття. Вік «конструктивізму» був недовгий – вже після 1932 року його піддали гострій критиці й він практично зійшов нанівець. Згодом багато конструктивістських будівель зазнали ще й перебудови. Це явище не обійшло стороною і запорізьке Шосте селище. Втім, відчути унікальний архітектурний дух 1930-х років тут все ще можна. Одне з найкращих для цього місць – так зване «Амбулаторне містечко».
Амбулаторне або Лікарняне містечко розташувалося в 6-му кварталі Шостого селища, фактично на розі сучасних проспекту Металургів і вулиці Незалежної України. Його зведення стартувало наприкінці 1920-х років. Тоді, коли поруч вже тривало будівництво Дніпрогесу. Вже тоді на Дніпробуді працювало понад 22 тисячі людей. Левову частину дніпробудівців обслуговувала одна лікарня, обладнана в одному зі старих будинків Кічкаса – правобережного селища, яке було в зоні майбутнього затоплення. Найближчі ж повноцінні лікарні розташовувалися в 6-7 кілометрів від Дніпробуду. Тому в проєкті Шостого селища відвели особливе місце і для створення цілого медичного комплексу з декількох будівель.
Цей комплекс спроєктував архітектор Київського відділення Дніпроміста Лев Юровський. Амбулаторне містечко складалося з декількох окремих споруд – амбулаторії, стаціонару, аптеки і господарських будівель. Функціонувати цей комплекс почав в 1932 році, хоча деякі будівельні роботи тривали і пізніше.
На червоній лінії Алеї Ентузіастів (нині – проспект Металургів) розмістилася тільки одна будівля містечка – аптека. Основні ж споруди комплексу архітектор відправив вглиб кварталу. Між жвавою вулицею і основним корпусом лікарні знаходився ще й сквер з майданчиком для відпочинку. Колись його прикрашала скульптура матері з дитиною – серед інших відділень медустанови було і пологове.
Для прийому повітряних і сонячних ванн була обладнана не тільки лікарняна територія, але й сама будівля стаціонару. Ще досить дивовижний для тих часів плоский дах споруди проектувався в тому числі і під природний солярій. А верхні поверхи стаціонару лікарні, колись були обладнані аераріями – відкритими балконами-терасами для прийому повітряних та сонячних ванн.
Конструктивісти взагалі любили повітря, сонце і світло. Багато світла! Наприклад, операційний зал лікарні Шостого селища був спроектований майже прозорим. Напівкругле приміщення оточували численні широкі вікна. Зверху – прозора стеля-дах зі скла. Та й сама операційна ніби парила в повітрі – з землею її з’єднували круглі опори. Після війни ці особливості зникли.
До речі, «точкові» вкраплення напівкруглих елементів досить ефектно «розбавляють» в цілому строгі геометричні форми споруд амбулаторного містечка. Вони роблять архітектуру комплексу виразнішою та оригінальнішою. З боку внутрішнього двору містечка привертають увагу напівциркулярні «башти» – вертикалі, що розтинають витягнуту горизонталь лікарняного корпусу. Вони оточують внутрішні сходи. Знизу догори ці «башточки» перетинають характерні для конструктивістських споруд великі вертикальні вікна – так звані «градусники». Контрастуючи з широкими горизонтальними стрічками вікон, вони також роблять будівлю більш виразною. А разом така велика кількість скла знову таки насичує світлом лікарняні палати, коридори та сходи будівлі.
Крім цих яскравих конструктивістських елементів, тут все ще можна побачити і «повітряний» коридор – перехід, що з’єднує на рівні других поверхів будівлі стаціонару та амбулаторії. Такі, популярні в своїх проектах, переходи архітектори-конструктивісти називали «теплими коридорами». Адже, завдяки їм, можна було перейти з однієї будівлі в іншу, не виходячи на вулицю. На місці й первозданні металеві балкони – вони пронизують по горизонталі весь фасад і дуже схожі на корабельні палубні містки. Але є і одна особлива деталь – нехарактерна в цілому для конструктивізму з його переважно гладкими і світлими фасадами. Зате її цілком можна назвати місцевою родзинкою, характерною деталлю умовного «запорізького конструктивізму».
Мова про камінь з якого побудовані будівлі лікарняного містечка Шостого селища. Це артікський (або ж «вірменський») туф. Він недвозначно натякає на головну споруду Великого Запоріжжя – нагадує про єдність художнього задуму Дніпрогесу та Шостого селища. Архітектурний вигляд і того, і іншого визначав видатний архітектор Віктор Веснін та його учні. До вірменського туфу Веснін вперше звернувся під час спорудження машинного залу Дніпровської ГЕС. Це здивувало і навіть шокувало багатьох колег архітектора – використання рустованого і рожевого каменю в оздобленні конструктивістської споруди було дуже сміливим і новаторським рішенням. Той же оригінальний хід був повторений і при створенні цілого ряду інших запорізьких споруд – гуртожитків 2-го кварталу Шостого селища, адміністративних будівель Дніпрогесу, прилеглих залізничних станцій і нашого Амбулаторного містечка. Варто зазначити, що будівлі з вірменського туфу на території нашої країни – велика рідкість. Крім Запоріжжя їх ще можна зустріти хіба що тільки в Єреванському кварталі міста Славутич, та в поодиноких сучасних спорудах вірменських храмів України.
Протягом усієї своєї історії Амбулаторне містечко не змінювало профіль своєї діяльності. Навіть під час війни обидві протиборчі сторони використовували його під госпіталі. Можливо це і вплинуло на те, що комплекс пережив воєнні роки практично без руйнувань. Зараз тут – 3-тя міська лікарня Запоріжжя. У архітектурній спадщині Запоріжжя споруди Амбулаторного містечка є цінною пам’яткою архітектури та містобудування, і безперечно пам’яткою історії Дніпробуду. У 2021 році об’єкт занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.