Унікальний ансамбль запорізького Соцміста об’єднав яскраві приклади відразу декількох архітектурних течій. Тут можна зустріти будівлі кінця 1920-х – початку 1930-х років – представників конструктивізму і раціоналізму. Тут також представлена і вітчизняна архітектура передвоєнних років – часу постконструктивізму і вітчизняного варіанта стилю ар-деко. Після війни у Шостому селищі з’явилися і будівлі з більш пишними фасадами – радянська неокласика. До речі, риси всіх цих архітектурних стилів можна побачити в межах навіть одного тутешнього кварталу. Він має назву №9 і знаходиться між вулицями Богдана Хмельницького та Верхньою, а також між проспектами Металургів і Соборним.
Будівництво перших будинків почалося тут у вересні 1930 року. До речі, зверніть увагу: на піку популярності у СРСР ідей усуспільненого побуту квартал №9 забудовувався не бараками, не гуртожитками і не будинками-комунами. Команда під керівництвом головного архітектора Дніпробуду Віктора Весніна спроектувала тут чотириповерхові будинки з індивідуальними квартирами. Нехай і з малометражними, нехай і з низькими стелями, але зате з окремими кухнями, ваннами і туалетами!
Здавалося б, цілком звичайні зручності, але не забувайте – мова йде про часи майже столітньої давності. У всьому ж іншому, крім окремих квартир зі зручностями, будинки кварталу №9 зводили, слідуючи наймоднішим на момент будівництва тенденціям. «Горизонтальні пропорції вікон, гладкі стіни, вертикалі сходових клітин, плоскі покрівлі, балкони, схожі на корабельні палуби» – так описувала ранні, в дусі конструктивізму, будівлі Шостого селища дослідниця архітектури Тетяна Бажанова. Вона ж дуже точно описала і забудову кварталів в цілому: «Строгі рядки розташованих широко і меридіонально триповерхових житлових брусків».
Тутешні перші будинки також «розставлялися» відповідно до принципу, так званої «термінової забудови». Вона велася паралельними рядами довгих будівель. У планах це нагадувало однакові машинні рядки. На старті першої черги будівництва Шостого селища цей вид просторово-планувальної композиції вважався альтернативою традиційної забудови міст – дуже щільної, з закритими по периметру кварталами, глухими дворами-колодязями і кам’яними вулицями-коридорами.
У гонитві за сонцем і повітрям архітектори приділяли особливу увагу розташуванню рядків своїх будинків у просторі. У побудові композиції враховувався вплив природних факторів – сонячної радіації і вітрового режиму.
Так збіглося, що затвердження генплану Великого Запоріжжя практично збіглося у часі з початком корінних змін у вітчизняних архітектурі та містобудуванні. Конструктивізм в СРСР був затаврований як «архітектура коробок». Раціоналістів, як і їхніх колег-конструктивістів, звинуватили «в утопічності їх проектів» та «в буржуазному формалізмі». Сам формалізм оголосили «антинародною та безідейною» течією. Від архітекторів тепер вимагали не пошуків нових форм, а освоєння вічної та пишної класики. «В полеміці раціоналістів і конструктивістів перемогли неокласики». Цей жарт радянських часів натякав – панівним у вітчизняній архітектурі став неокласицизм.
Ще до другої половини 1930-х років уздовж обох сторін майбутнього проспекту можна було побачити лише житлові «бруски». Вони, як констатували батьки-архітектори Шостого селища Георгій Лавров та Віталій Лавров, «несприятливо орієнтовані в бік вулиці Леніна своїми торцями». Будинків таких на ділянці «від Алеї Ентузіастів до ліній високої напруги» було відразу 11-ть. Ще до війни торці Шостого кварталу закрили собою дві роботи Георгія Орлова – п’ятиповерхові будинки з сучасними номерами 216 і 218. Сторону ж кварталу № 9 взяв на себе Віталій Лавров. Згідно з проектом 1936 року шість торців, які виходили на тодішню вулицю Леніна, повинні була попарно з’єднати трійку так званих «будинків-вставок». Судячи з аерофотозйомки зразка 1941 року до війни встигли побудувати лише один з них – той, що зараз знаходиться на розі Соборного та Металургів. Другий був побудований вже після війни, а на місці, де планували розмістити третій був зведений «коксохімовскій» будинок (Соборний, 175).
Деякі фахівці відносять будинку-вставки Лаврова до зразків архітектурного стилю Ар-Деко. По суті ж це унікальний архітектурний мікс. Будинки-вставки Лаврова і весь комплекс за адресою Соборний, 177 є яскравим ансамблем забудови запорізького Соцміста, виразним прикладом вдалого поєднання авангардних течій архітектури 1920-1930-х років та стилю ретроспектівізму. Об’єкт занесений до Державного реєстру нерухомих пам’яток України