Будинок з баштою на розі проспекту Соборного та вулиці Верхньої – один із символів Запоріжжя. Житловий масив, домінантою якого є ця будівля – ніби архітектурний музей просто неба. Шосте селище, або як його ще називають «Запорізьке Соцмісто», починало забудовуватися в кінці 1920-х років. Таким чином, тут, на компактній території, можна побачити яскраві зразки архітектури всієї так званої «сталінської доби».
Унікальний ансамбль Шостого селища поєднав у собі будівлі відразу декількох архітектурних стилів – конструктивізму, ар-деко і радянського неокласицизму. Останній в народі часто називають «сталінським ампіром» – за його помпезність, розкіш, величність і монументальність. Прикладом цього стилю є післявоєнний Хрещатик в Києві, або центральний проспект Запоріжжя між вулицями 12 квітня і Лермонтова.
Радянську неокласику можна зустріти і на Шостому селищі. Тут перлиною цього стилю можна назвати саме будинок з вежею за адресою проспект Соборний, 175. На карті Шостого селища – це Дев’ятий квартал. А точніше – та його частина, яку не встигли забудувати до 1941 року. Архітекторам і будівельникам довелося тут працювати вже після війни – за часів, які цілком можна назвати золотими для запорізького містобудування. Під час повоєнного десятиліття місто стрімко перетворюється і росте. У тому числі й вгору – завдяки популярним у той час баштам та шпилями. Один із прикладів – саме на розі проспекту Соборного і вулиці Верхньої.
Ця ділянка в другій половині 1940-х років була надана під будівництво будинку для працівників Запорізького коксохімічного заводу. Одна з прикрас цієї вежі – картуш, звернений до проспекту. На ньому, в обрамленні прапорів, можна побачити абревіатуру: «КХЗ» – коксохімічний завод.
Авторами проекту будинку Коксохіму стали архітектори харківської контори інституту “Союзтопбудпроект” – Ісаак Козлінер і Леонід Гершович. До речі, Козлінер – батько двох вертикальних домінант Шостого селища. Він же спроектував ще один тутешній будинок-вежу. Семиповерхова споруда також було побудовано вже після війни – на вільній ділянці П’ятого кварталу, нині це ріг проспектів Соборного та Металургів.
На розі проспекту Соборного та вулиці Верхньої Ісаак Леонтійович спроектував більш масштабну вежу – 9-поверхову, увінчану скляним шатром і шпилем. Дві вежі Козлінера в результаті гармонійно задали тон усій осі головного запорізького проспекту – створили його ритм та масштаб, підкреслили глибинну перспективи.
Але ж вежі на розі проспекту Соборного та вулиці Верхньої могло б зараз і не бути. Справа в тому, що “Запоріжкоксу” пропонували відмовитися від проекту з вежею. Мовляв, навіщо робітничому Запоріжжю такі архітектурні надмірності? Тим більше, у непрості повоєнні часі. Вежа ж не могла бути цегляною, згідно з умовами вітряного навантаження. Вона побудована на металевому каркасі. А це 85 тонн металу – наддефіцитного в важкі післявоєнні часи.
Але коксохімічний завод наполіг на своєму – гарантував повне фінансування будівництва будівлі зі своїх фондів. Разом з вежею! Будівельні роботи стартували наприкінці 1940-х років. А вже через чотири роки будинок остаточно був прийнятий до експлуатації. Знову ж: разом зі своїм головним прикрасою – з тієї самої вежею!
Її верхня частина виконана в яскравих традиціях післявоєнного вітчизняного неокласицизму – скульптурні прикраси на кутах даху, розкішний скляний намет та високий шпиль із зіркою. Крім нього, п’ятикутну зірку можна побачити на картуші (своєрідному гербі), тут же – прапори. Трохи вище – декоративний пояс, оформлений ліпниною у вигляді численних серпів та молотів. Навіть колосся пшениці, що обрамляє зірку на шпилі – ще один символ, популярний серед архітекторів тієї епохи. Адже їх теж можна було побачити на гербі СРСР. А на фасадах будівель південних міст, особливо українських, колоски та інші рослинні елементи декору немов підкреслюють: «Житниця всієї країни тут!»
Стриманіше, але тим не менш цікаво спроектований і сам будинок. Тут можна побачити багато цікавих архітектурних деталей. Наприклад, увігнутий профіль кутовий частини, тут – занурені лоджії в обрамленні колон коринфського ордеру. Зверху – аттик зі вставкою ажурною огорожі. На фасадах – еркери, які переходять у балкони, ліпнина, вставки з рослинним малюнком, розети у вигляді квіток, симпатичні напівкруглі балкони другого поверху, декоративні кронштейни і так далі.
Спочатку кутова сторона будинку мала і наскрізну арку – вхід до двору “коксохімівського” будинку. А у самому дворі працював фонтан, прикрашений скульптурами рибок. Фонтан, до речі, досі на місці, але зараз не працює. Немає і наскрізної арки. Спочатку вона була перебудована під магазин, тепер тут – кафе.
Будинок з вежею відноситься до цінної архітектурної спадщини часів післявоєнного відновлення. У 2017 році включений до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.