Прибутковий будинок Мінаєва – одна з окрас Старого Олександрівська. На розі вулиць Олександрівської та Пилипівської будівля з’явилася в той час, коли місто почало стрімко зростати і забудовуватися. На межі 19 і 20 століть цьому активно сприяли місцеві цегельні заводи. Тільки за останні 10 років позаминулого століття в Олександрівську відкрилися 19 таких підприємств. А за один 1900-й рік на всіх олександрівських заводах виготовили 26 мільйонів цеглин!
Флагманами галузі з виробництва будматеріалів тоді були заводи братів Мінаєвих – Олександра, Данила і Дмитра. У кожного з них було по цегельно-черепичному заводу. І це тільки в Олександрівську! Розташовувалися заводи на Карантинці – в передмісті Олександівська, яке сучасні запорожці називають Калантировкою. Зроблену там «мінаєвську» цеглу можна побачити практично по всьому Старому Місту – у стінах багатьох старовинних будинків. До того ж, брати Мінаєви ще й самі будували. Наприклад, їх багато разів залучали як підрядників на будівництвах навчальних закладів Олександрівська. Серед результатів роботи Мінаєвих – головна будівля «Запорізької політехніки» та третій корпус Запорізького національного університету.
А ще Мінаєви будували й для себе – прибуткову нерухомість. Цій родині в Олександрівську належали 16 будівель. Це більше, ніж у будь-якої іншої династії міста! Одним з мінаєвських володінь була і ділянка на розі Олександрівської та Пилипівської вулиць. Її господар – Олександр Андріанович Мінаєв, молодший з братів-підприємців.
У сучасних джерелах Олександра Мінаєва зазвичай відносять до представників купецького стану. Ще б пак – цілих три заводи у володінні і бурхлива комерційна діяльність.
Але ж повернемося на ріг сучасних вулиць Олександрівської та Академіка Чабаненка. Потрапивши сюди років 120 тому, ми б, напевно, не впізнали це місце. Тоді на ділянці Мінаєва ще стояли два одноповерхові будинки. Один вздовж майбутньої Олександрівської, інший – паралельно майбутній вулиці Академіка Чабаненка. Обидва – одноповерхові, цілком характерні зразки провінційної архітектури.
Вартість землі і житла в Олександрівську до цього часу істотно зросла. Адже був попит – в місто, яке переживає промислово-торговельний бум. Сюди активно їхали та переїжджали комерсанти, торговельники, промисловці, працівники, молодь – торгувати, купувати, укладати угоди, вирішувати службові питання, працювати, вчитися та жити. Придбати землю, купити або побудувати будинок, а потім ще й регулярно відраховувати за них гроші до міського бюджету – доля рідкісних багатіїв. А от зняти будиночок, квартиру, кімнату або «кут», хоч на ніч, хоч на місяць – цілком поширена практика в Олександрівську зразка початку минулого століття.
А де попит, там і пропозиція. Більше квадратних метрів для цієї пропозиції – більше прибутку! Для збільшення і того, і другого Олександр Мінаєв й задумав перетворити свою ділянку на розі Олександрівської та Пилипівської вулиць. Проект реконструкції підготував інженер Іван Бучинський. Перетворив інженер і ділянку Мінаєва. Згідно з його проєктом, вже існуючі будівлі «підросли» – надбудували другі поверхи. А між ними вбудували фактично ще один новий двоповерховий будинок. Гармонійно поєднавши всі деталі споруди, Бучинський зміг створити яскравий зразок архітектури так званого «неоруського стилю». Родзинки будівлі – стилізація під давньоруську архітектуру, різноманітність форм та прийомів, багатющий цегляний декор, відразу дві майстерно оформлені в’їзні арки у двір.
Яскравий оригінальний вигляд будівлі – ймовірно цілком собі комерційний хід його власника. По-перше, дохідних будинків в першому десятилітті 20 століття в Олександрівську вже багато. За клієнтів треба боротися, у тому числі і за допомогою привабливої «обгортки» – в нашому випадку це красивий фасад. По-друге, ви ж пам’ятаєте, що Олександр Мінаєв – власник цегельного заводу і будівельний підрядник? Вправні цегляні споруди – найкраща реклама і для цих його справ.
А в своєму новому прибутковому будинку Олександр Андріанович облаштував аналог сучасних готельних комплексів. На першому поверсі розташовувався популярний в місті заїжджий двір. Тутешні кімнати частіше займали люди, які завітали у місто на короткий час. На другому поверсі – великі квартири для більш тривалого проживання. Вони мали попит серед приїжджих учнів місцевих шкіл – гімназій та училищ.
У 1917 році будинок Олександра Мінаєва оцінювався в понад 10 тисяч рублів – один з найдорожчих на вулиці Олександрівській. Втім, зовсім скоро він був націоналізований.
Сучасне використання прибуткового будинку Мінаєва – багатоквартирний житловий будинок. 26 квітня 2021 року об’єкт занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, як пам’ятку архітектури місцевого значення.