«В Олександрівську було не більше 10 тисяч жителів. З яких не менше половини були євреї…». Так описував наше місто на початку 1890-х років його мешканець Віктор Лущинський. Чисельність єврейської громади міста він перебільшив, але не набагато. Наприклад, на самому початку минулого століття євреї становили більше третини від загального числа жителів Олександрівська. Чому в Олександрівську була така велика єврейська громада? Знову процитуємо Віктора Лущинського: «Місто було в смузі осілості». Річ у тім, що євреї в Російській імперії могли жити далеко не на всій території країни. Громадянам юдейського віросповідання заборонялося постійне проживання за межами територій, які входили в так звану «межу постійної єврейської осілості». Олександрівськ до таких територій належав.
Згідно з документами, ще сто років тому – на початку 1920-х років, в нашому місті було відразу п’ять синагог! Головна знаходилася на вулиці Московська (нині – Академіка Амосова). Центральна – на вулиці Троцького (зараз – Троїцька). Юдейські молитовні будинки також розташовувалися на вулицях Жуковського, Московська і Тургенєва. На останній будівля синагоги була і досі є одною з найпомітніших.
Але варто зауважити – за часів Олександрівськ і раннього Запоріжжя споруда з сучасною адресою «Тургенєва, 22» не була синагогою. Щонайменше, не була такою офіційно. Статус цього культового закладу – юдейський молитовний будинок («молитовна школа»). Але в народі його все одно зазвичай називали «синагогою». Адже різниця цих статусів була хіба що тільки в кількості парафіян. Офіційно в будівлі на Тургенєва розташовувався 3-й єврейський молитовний будинок Олександрівська. Неофіційно ж його частіше називали «синагогою кравців».
Синагоги різної цехової приналежності – вельми популярне колись явище. Окремі молитовні будинки нерідко створювалися навколо професійних інтересів. Вони могли об’єднувати як людей однієї спеціальності ( наприклад, кравців чи чоботарів), так і всіх ремісників різних спеціальностей разом. Будівництво будинку третьої юдейської молитовної громади велося виключно коштами людей та остаточно завершилось лише на початку XX століття.
Планувальна структура будівлі передбачала розміщення молитовної зали, зали для проведення засідань та весіль, бібліотеки та школи. Чоловіча та жіноча частини були розділені, з цією ж метою основний зал було розроблено двосвітнім: з балконом для жінок. Зовні будівля являє собою приклад архітектурної споруди пізнього історизму у характерному для будівництва тодішніх синагог мавритансько-готичному варіанті. У 1900 році в списку парафіян нараховувалось 130 осіб. Старостою Третього молитовного будинку Олександрівська тоді був купець Другої гільдії, Берко Шейнін.
17 жовтня 1929 року Запорізькій окрвиконком ухвалив рішення про закриття синагоги на вулиці Тургенєва та передачу її приміщення під культосвітню установу. А у жовтні 1941 року саме у колишній «синагозі кравців» німецька окупаційна влада обладнала пункт для реєстрації всього єврейського населення міста Запоріжжя. Станом на 18 жовтня того ж року на території старої частини міста Запоріжжя мешкало 1 841 єврея. На початку січня 1942 року перші 150 з них були розстріляні. На жаль, вже до 1 травня євреї взагалі зникли із переліку національних груп містян. Запорізьким «Бабиним Яром» – місцем масових страт євреїв та інших місцевих мешканців стала територія приміського радгоспу ім. Сталіна (тепер – «Дослідна станція»). Про ці трагічні події нагадую пам’ятна дошка на головному фасаді «Синагоги кравців».
В пізні радянські часи в будівлі розміщувалася дитяча стоматологічна поліклініка та міськкомунгосп. На початку 1990-х споруду повернули єврейській громаді.
Наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 26 квітня 2021року № 295, об’єкт включений до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як пам’ятку архітектури місцевого значення.